Розмова з Оленою відбулась напередодні концертів у Києві, Львові та Луцьку — у квітні співачка, голос якої неможливо не впізнати, зіграє особливу акустичну програму з хітами й прем'єрами. Частина коштів з концертів піде на потреби ЗСУ.
Ми поговорили про її нове ім’я, виховання щасливих дітей, стосунки з коханим і причину, чому Олена залишила США.
Читайте також
— Чому ти вирішила змінити псевдонім Alyosha на своє ім'я у паспорті? І чи відбулось це під тиском прихильників?
Це вже багаторічна думка, яку я носила у своїх планах і яка нарешті реалізована. Alyosha зросла і стала Оленою Тополею (усміхається).
— Тебе влаштовує все, що відбувається в українській музиці?
Українська музика — це ж не готель (усміхається). Всьому своє місце і свій час. Я не оцінюю нікого і нічого, лише приймаю. Це творчість. Є — є, нема — нема. У мене є три головних виконавці: Роман, Марко, Марія. Їх я і слухаю більшу частину свого часу.
— Пів року тому ти з синами та донькою повернулася до України. Яким було ваше життя в Америці — твоя кар'єра, материнство, навчання дітей? Зараз ти цей досвід оцінюєш як позитивний чи негативний?
Це було життя під мирним небом у безпеці, і воно було заради дітей. Скажу відразу, що Америка — це не моє. І досить давно… Для мене життя в Америці було депресивним. Такі загалом спогади. Це саме про мій особистий стан. Натомість діти отримали багато досвіду в американській школі, досить прийнятно вивчили мову, крім Марійки, звісно. Мали друзів, розвивалися. Паралельно ми проходили усю програму української школи, що було не так легко, але ми впоралися. Досвід завжди є позитивним, яким би він не був, бо він дає можливості ставати кращими, змінюватися, духовно зростати.
— Чи змінився твій підхід до безпеки дітей? Як реагуєш на повітряні тривоги та часті обстріли Києва?
Підхід не змінився: безпека — це те, що не покидає думок ні на секунду. Вдома, у школі, на заняттях — під час тривоги вони рушають в укриття. Де б вони не були — правил дотримуються. Я завжди намагаюся моніторити повітря для аналізу стратегій, якщо що…
Але вдома, в Україні я ЖИВА! Сімʼя разом — і це велика сила. Це кохання.
— Чим найбільше цікавляться Роман, Марко і Марія? Які в них хобі? Можливо, хтось із них бачить себе на сцені?
Ромка у нас футболіст-початківець, йому дуже подобається грати у футбол в команді, це був його вибір. Марко займається грою на гітарі. Не завжди виходить так, як йому хотілося б, але у нього гарні успіхи і хист є. Марійка любить малювати. Як на мене, у неї дуже цікаві малюнки. Можливо, її пристрасть зміниться, а можливо, ні. Зараз вона ще маленька. Хлопці мають додаткові заняття з англійської, щоб не втратити набуте в Америці.
— Поділись історією, як сини продавали свої поробки й передали гроші для захисників. Скільки їм вдалося зібрати?
Я вже не пам’ятаю суми, але цей «проєкт» був від чистого серця. Доларів 500 наче зібрали.
— Розкажи про своє ставлення до рішення чоловіка піти служити у Збройні сили. Як ти тоді це сприйняла? Чи просив він твоєї поради? Адже ризикував залишити тебе одну з трьома малолітніми дітьми…
Я пишаюсь своїм чоловіком і його рішенням. Я б не зрозуміла його, якби було навпаки. Поради він у мене не питав, це для нас обох однаково важливо — захищати свій рідний дім і свою родину. Ми з дітками кожен день молилися. Я, своєю чергою, не допускала поганих думок, бо Всесвіт чує все.
— Скільки часу Тарас був на війні? Як цей період відобразився на ваших стосунках?
Більше ніж пів року він був на війні, потім була ротація, але ми не могли повернутися з дітьми додому, було декілька вагомих причин. Хоча і дуже хотілося.
Цей період відображається насамперед на психічному стані, а потім вже на стосунках. Дах їхав, що тут сказати. Зараз, на щастя, все гаразд, ми вдома. Серце на місце стало!
— Кохання сьогодні — це?
Для кожного це щось своєрідне. Ми вчимося кохати все своє життя, це тяжка праця, боротьба, намір, ціль, постійна робота над собою, духовний розвиток. Кохання — це коли ти, не вагаючись, йдеш у пекло, щоб врятувати звідти того, кого кохаєш.
— Які ваші спільні мрії та цілі як сім’ї?
Мрії є, але вони тихі (усміхається). Це тільки наші мрії. Цілі — виховати щасливих дітей: у щасті й гармонії, в коханні й повазі, в підтримці й духовності йти нашою дорогою одним цілим.
Фото: Тетяна Стрєла
Візаж, зачіска: Ганна Кандиба
Стиль: Юлія Сахневич
Читайте також
