Його шлях до великого кіно був сповнений ламання стереотипів. Від зіркового тріумфатора на рингах WWE до самоіронічного Кена-русалки у «Барбі» та брутального «Миротворця» – Джон Сіна завжди умів дивувати масштабом своїх перевтілень. Але його нова робота у стрічці «Койот проти АКМЕ» від продюсера Джеймса Ґанна, яка виходить в український прокат 1 вересня, обіцяє знову нас здивувати.
За сюжетом, після приблизно 1 150 невдалих спроб схопити Дорожнього Бігуна, класичний герой Looney Tunes Хитрий Койот (також відомий як Вайлі І. Койот) бачить по телевізору рекламу адвоката Кевіна Ейвері (Вілл Форте). Койот вирішує звернутися до нього, аби засудити корпорацію ACME – виробника всіх тих абсурдних пристроїв, які десятиліттями вибухали просто в нього в лапах. Але судовий процес буде дуже непростим, адже інтереси АКМЕ захищає супердосвідчений, жорсткий і цинічний корпоративний юрист, якого грає саме Джон Сіна.
Про те, як це – грати в одному кадрі з мультяшними героями, чому важливо вчасно залишати ринг і як виглядає справжнє творче перезавантаження, актор Джон Сіна розповів Viva! в ексклюзивному інтерв'ю.
– Джоне, чим вас зацікавила ця роль?
По-перше, цей матеріал мені відгукнувся тому, що мене ніколи не просили зіграти юриста. Мене завжди запрошують на ролі героїв бойовиків, заради екшену. Але цей фільм вимагав від мене зовсім іншого. Він вимагав, щоб я був гострим, переконливим, галантним і моторошним. Це було дуже цікаве завдання!
Ну, а по-друге – я виріс на мультфільмах Looney Tunes. І зіграти в одному фільмі з Койотом, Поркі Пігом тощо – це наче ти ростеш фанатом бейсболу, потім сам стаєш бейсболістом, а згодом отримуєш можливість грати разом із своїми кумирами. І оскільки всі вони анімовані, жоден із них не постарів, тож ти граєш із ними у їхньому розквіті сил! Це був неймовірний сценарій.
Досі ми сприймали Вайлі І. Койота лише з одного боку. Але наприкінці ви побачите, що Вайлі, хоч він і мультяшний, має всі ті емоції, які є в нас усіх. І особисто мене це змусило проронити сльозу чи дві… І це робить фільм по-справжньому сильним.
Як на мене, у кіно кожен персонаж має бути цілісною істотою, володіти повним спектром емоцій. У цьому й полягає задоволення від розповіді історій – мати можливість взяти щось або когось, кого ми сприймаємо лише в одному ключі, а потім зняти цю завісу, щоб ви зрозуміли: у них є й інші грані. Саме це змушує нас відчувати зв'язок із персонажами та вболівати за них.
– З огляду на те, що головним героєм є койот, який просто хоче з'їсти птаха, звідки взялася ця фундаментальна тематична ідея про людяність?
Ми говорили про це з режисером Дейвом Гріном, і дійшли висновку, що і для нього, і для мене головною була ідея про те, що ми десятиліттями сміялися з мультяшних персонажів та їхнього болю. Тож у певному сенсі цей фільм – це наше вибачення. Вайлі І. Койот пройшов через 80 років страждань і вже ситий цим по горло. Мене захопила ідея поставитися до його проблеми серйозно, запитати себе: що, якщо вся ця судова справа – не просто жарт, а дослідження глибших тем? Що, якщо ми створимо справжню емпатію до Койота?
Я почав запитувати себе: «Чому людям дозволено сміятися з мультяшних травм?». І Дейва також захопила ця ідея. Ми зрозуміли, що наш фільм може заглибитися в цю масштабнішу тему про те, що робить людину людиною, а мультяшного героя – мультяшним героєм.
– Але все ж таки, за всієї поваги, Койот – це в реальності лише малюнок, який не міг бути поруч із вами на знімальному майданчику…
Чому ж – він справді був поруч!
– Як це?
У нас була лялька-дублер для Койота. Її створив і керував нею на майданчику легендарний Дейв Барклі, який керував ляльками найрізноманітніших персонажів – від Джабби Гатта й Йоди у «Зоряних війнах» до кролика Роджера у фільмі Земекіса. Тож ми, актори, мали змогу належним чином взаємодіяти з персонажем.
– Ми звикли бачити вас у супергеройському вбранні. А тут ви просто докорінно змінили імідж. Як вам було у образі корпоративного юриста у дорогому костюмі, застебнутому на всі ґудзики?
Коли я йду на грим, зачіску чи дизайн костюмів, я просто довіряюся процесу. І цей процес може одягнути мене в коричневий костюм і привести на «Оскар». Або ж я можу стати Кеном-русалкою в «Барбі» чи зніматися у «Загоні самогубців» і «Миротворці» у білих трусах в обтяжку. Я відкритий до всього! Мені подобається давати людям, які зробили це своєю професією – костюмерам, гримерам, – робити те, чого вони хочуть. Якщо я прийду й скажу їм, як бажаю виглядати, і викладу всі риси характеру мого персонажа, це трохи обітне їм крила. А вони насправді творчі люди, які чудово знаються на своїй справі. Я хочу побачити, що вони запропонують, бо тоді, можливо, я отримаю більше інформації та більше ідей для своєї ролі.
Я не кажу, що ви не повинні мати чіткого бачення образу свого героя. Але мені подобаються несподіванки в дусі: «Ось, ти – ще один творчий розум. Придумай те, що хочеш, і я з нетерпінням чекаю побачити, що ти підготував». Усе, про що я прошу, – це щоб те, що вони придумають, було зручним.
– Джоне, наприкінці минулого року ви офіційно закінчили кар’єру реслера, і тепер зосередилися на кіно. Не сумуєте за рингом?
Фізично я почуваюся чудово. І я досі обожнюю дивитися реслінг. Але сам я на поєдинок дійсно більше ніколи не вийду.
Я вирішив закінчити, коли почав відчувати, що сповільнююсь. І об’єктивні дані також показували уповільнення. Я силовий атлет, тому я постійно перевіряю максимальний результат на одне повторення. Я перевіряю вертикальний стрибок, і ще купу показників.
Коли ці цифри починають падати, ти спочатку дивишся на це так: «Гаразд, чому? Я повноцінно відпочиваю. Я тренуюся за регулярним графіком. Я не харчуюся як попало. Я п'ю достатньо води. Споживання кофеїну контролюється. Усе роблю, як робив раніше. Я маю бути сильним». А потім ти дивишся на свій вік і думаєш: «О, боже…».
Я почав помічати перші ознаки завершення кар'єри, коли мені було 45 (зараз акторові 49, – ред.). Я розумів, що міг би постаратися і залишитися довше, але за це довелося б заплатити надто високу ціну.
– Але кіно дуже вчасно відкрило вам новий шлях.
Так, і я дуже цьому радий! Вміння розповідати історії дало мені стільки можливостей у житті. Це дозволило мені отримати друге народження на кіноекрані та на телебаченні.
Фото: пресслужба Adastra Cinema
