— Наталю, ви одна з небагатьох українських співачок, яка знімала кліпи у Криму. Чому відео на пісні «Знаєш, як болить» і «Жовте поле» були зняті саме там?
Пісня «Знаєш, як болить» стала саундтреком до фільму «Сафо» режисера Роберта Кромбі, який, до речі, був дуже захоплений моєю творчістю. Оскільки стрічку знімали в Криму, то і кліп апріорі мав бути в тій же стилістиці, знятий на тих же локаціях. «Жовте поле» — це, по-перше, моя авторська пісня за текстом та музикою. Власне, і кліп я зрежисувала сама, бо в душі рок-н-рольна, вільна та необмежена. Весь свій внутрішній світ та простір я хотіла показати у цьому кліпі. На той час для реалізації моєї ідеї підійшов суто Крим. Його краєвиди, море, гори, поля і хіппі-бус як символ свободи людини. Скажу більше, після нашої перемоги я ще б хотіла зняти там не одну відеороботу.
— Що для вас означав Крим тоді й що означає зараз? Які емоції ви пережили після анексії півострова?
Крим тоді й зараз, без обговорень, є територією України, яка була і буде цілісною. Я завжди любила Крим, він як частина мене. Мені подобалось їздити туди відпочивати, його природа, безмежність. Він не як курорт в класичному значенні, а місце для медитації та перезавантаження. Але чомусь, на жаль, ми завжди не так сильно цінуємо те, що маємо, осмислення приходить згодом. Мої відчуття після анексії — це відчуття втрати свого і рідного, при цьому не розуміючи, на який час, але з чіткою впевненістю на його повернення додому.
— Які ще події 2014 року мали на вас сильний вплив?
Початок війни в Україні, асоціації тільки з цим. Важка тема, важкий час, Євромайдан, Революція гідності — це дуже сильно вплинуло на мене. З того періоду я почала допомагати військовим, їздила по шпиталях, підтримуючи наших бійців та давала благодійні концерти, що і роблю дотепер.
— Хто і за яких обставин вас запросив виступити на Майдані на початку війни у 2014-му році? Пригадуєте, яке це було?
На Майдані я виступила два рази: вперше — на початку Євромайдану у 2013 році, вдруге — на Новий рік. Народ мене запросив, люди. Вони хотіли підтримки, а я хотіла їм її дати. Вони бачили в мені українську культуру, її уособлення в музиці, яка має підтримати у важкий час, згуртувати та замотивувати суспільство.
— В одному з інтерв’ю ви поділились тим, що почали викладати приватні уроки вокалу. Що наштовхнуло вас займатись цим видом діяльності?
Вокал — це частина мене, я на сцені понад 30 років. Мої акумульовані знання мали піти далі, і я зрозуміла, що хочу ними поділитися. Я ж набувала цей досвід не стандартно, не з вокальним тренером, а сама, виробляючи свій вокал та техніки самостійно. Тому і голос мій не подібний на жоден інший. І я вирішила давати приватні уроки вокалу, допомагаючи людям розкрити свою унікальність. Удосконалюючи їх вміння, вокальні техніки, надаючи нові та виділяючи сутність їх голосу. Кожен урок для мене — це не тільки робота, а ще й велика насолода від процесу. Що більше я навчаю людей, то більше отримую досвіду для себе.
— Як ви познайомилися зі своїм нинішнім чоловіком? Скільки років ви уже разом?
Ми познайомились з Ромою під час мого відпочинку на півдні України, в Херсонській області, звідки, до речі, він родом. Це було влітку 2016 року, я пила каву на березі моря, а кава не зовсім звичайна, мені привезла її подруга з Канади, вона була з ваніллю та горіхом. Він сидів поруч і, можна сказати, прийшов на цей аромат, а вже на фоні кави у нас завʼязалася розмова. Ми спілкувалися днями й ночами, таке відчуття, що ніби були знайомі купу років. Виявилось, що у нас багато спільних тем, наші тати померли в один рік. Просвітницькі теми та духовні практики — це все стало нашою спільною стихією. Можна сказати, він мене згармоніював. З того часу ми жодного разу не розлучалися.
І ще цікавий факт: коли ми познайомилися з Ромкою, він не знав, що я Lama та не впізнав. Аж потім, через 3 дні, дізнався про це від своїх друзів, але вже було пізно — почуття встигли зародитися і тривають 8-ий рік.
— Які риси характеру та зовнішності майбутнього чоловіка привернули вашу увагу?
Він глибоко духовний, врівноважений та стабільний. Хоча йому і 30 років, але він на свій вік дуже зрілий та розумний. Мужній і зі стержнем як справжній чоловік. Сімейний у повному розумінні та аспектах цього слова, все показує ділом, а не словом. Його зовнішність — це окрема тема. Звісно, що вона мені подобається, він нагадує мені ангела. Таке враження, що в моє життя він прийшов як ангел-охоронець в людській подобі.
— Як сприймаєте досить значну різницю у віці? Чи траплялись за час ваших стосунків ситуації, коли ця різниця відчувалась?
Різниця у віці не відчувається взагалі. На духовному рівні ми знаходимось з ним в одній віковій категорії. Так, фізично йому 30 років, а мені 48, але ментально цієї різниці немає. У нас це питання навіть і не підіймалось ніколи, все збалансовано та гармонійно.
Насправді дуже важко знайти собі другу половинку, щоб був такий тандем, у якому ти повністю можеш розділити своє життя, погляди та принципи. Коли складаються всі пазли, наприклад, відношення до життя, релігії, навіть побутові моменти, виходить чудова сім’я. Ще раджу всім: головне — все обговорювати, не таїти в собі, навіть дрібниці, щоб потім це все не накатувалось у сніжний ком і в один момент не призвело до розставання. Тому ніякої різниці не відчувається і ситуацій таких не трапляється.
— Які у вас спільні інтереси чи хобі? Що ви любите робити удвох?
У нас багато спільних інтересів. Нам двом подобається жити за містом у лісовій місцевості, він теж розділяє зі мною це бажання і свого часу мене в цьому підтримав. Насправді кожному своє, хтось любить індустрію, постійний рух, ми з ним любимо спокій. У нас все співпало. Нам подобається дивитись разом фільми, ми завжди маємо свої ритуали, наприклад, ранішня кава, нам подобається Різдво, Новий рік — це наші спільні свята, які ми дуже любимо і завжди чекаємо. Ми разом прикрашаємо вдома ялинку, у нас квартира сяє, як новорічний подарунковий магазин.
Ще нас обʼєднують наші собаки. Це ще з дитинства: кожен у своїй сім’ї мав домашніх улюбленців, вони — як наші діти. Також любимо читати разом про все, що повʼязано з розвитком людини, її внутрішнього світу. Наприклад, Майк Ньютон «Мандрівка душі», Далай-лама «Мистецтво стати щасливим», книги Карлоса Кастанеди та інші. І таким чином ми формуємо свій спільний орієнтир на майбутнє і від того стаємо ще щасливішими.
— Чому ви вирішили переїхати з Києва у передмістя?
Це було спонтанне рішення. Я довгий час жила у місті й навіть не знала, що мені приносило там дискомфорт, усе сприймалось як належне. А от коли переїхала у передмістя, то зрозуміла, наскільки цього не вистачало по житті. Власне, це моя стихія.
Сила природи, ліс, спів птахів, спостереження за дикими тваринами, прогулянки зі своїм чоловіком та собаками. Після великих турів, концертів та метушні я знайшла своє місце сили, де живу і дотепер. Важливо, що і Рома мене в цьому підтримав, бо це все теж його.
— Як ви розподіляєте обов'язки та зони відповідальності вдома?
Ми намагаємось розподіляти домашні обовʼязки на двох. Вигулюємо собак ми разом або окремо, залежно від завантаженості. Всі основні фінансові питання лежать на моєму чоловікові — все, що стосується квартири, харчування та ін. Звісно, що я маю і свої гроші, здебільшого витрачаючи їх на себе, бо всі побутові питання закриває Рома. У нас немає спільного бюджету: захотіла я купити щось додому — купила, захотів він — теж купив. Звісно, що подарунки одне одному ми даруємо кожен за свої кошти й без закладеного на це бюджету.
— Продовжте фразу «Кохання сьогодні — це…»
Найвища духовна насолода.
Читайте також
Фото: пресслужба Lama
