Спеціальний передноворічний випуск «Танців з зірками. Рух до життя», який вийде в ефір на каналі 1+1 Україна 28 грудня о 20:00, цього року має особливу місію — допомогти зібрати кошти для сучасного центру воєнної травми Superhumans Center. Збір спрямований на організацію прицільної евакуації поранених бійців з передової, щоб вони якомога швидше могли отримати необхідну медичну допомогу в стерильних операційних центру.
За традицією Viva! обирає своїх фаворитів проєкту. Цього року одним із них став Нікіта Добринін — ведучий програми «Ближче до зірок» на телеканалі ТЕТ — разом зі своєю партнеркою, танцівницею Анною Манжулою.
Для Нікіти участь у цьому ефірі — не просто новий телевізійний досвід. Це особиста історія про вихід із зони комфорту, прийняття власної недосконалості та внутрішню зрілість, що народжується у складні часи. Про танці як випробування, втрати, що змінюють назавжди, і любов, що стає головною опорою, Нікіта Добринін розповів у відвертій розмові з Viva!
— Нікіто, чи з’явилося щось нове, що ви дізналися про себе завдяки підготовці до «Танців з зірками»?
Дізнався найголовніше — я вмію танцювати! Як би це гучно не звучало, але це факт. Чи класно я танцюю? Напевно, ні. Найбільшим відкриттям для мене стало те, що професійні танцюристи кажуть: не існує людей, які танцюють бездоганно. До кожного можна причепитися, вказати на помилки. Навіть професіоналу можна сказати: дотягни носочок, зроби кращий прогин або якісніше докрутись. І, чесно кажучи, це дає полегшення. Бо бездоганно я танцювати ніколи не буду. Але водночас це додає цілеспрямованості — завжди є куди рости.
З боку може здатися: та що там складного? Особливо якщо дивитися тіктоки. Але так кажуть ті, хто ніколи не танцював. Я дуже поважаю людей, які мають талант і працюють над його розвитком.
— Що було найскладнішим у підготовці — фізично чи психологічно?
Я вперше зіткнувся з тим, про що говорять усі учасники шоу, — так званою «ямою». На середині підготовки в мене з’явилося відчуття зневіри. Я розумів, що вже багато вмію, роблю непогано, але обсяг інформації та рухів такий великий, що запам’ятати все одразу неможливо. І це страшенно дратувало.
Мені пояснювали, підтримували, я все розумів, але злився ще більше. У якийсь момент я навіть написав команді, що, можливо, варто знайти когось іншого замість мене. Хотів відмовитися від участі, бо відчував, що не витягую. Я перфекціоніст і хочу показати класний результат.
Після розмови з моєю партнеркою Анною Манжулою та головною хореографкою «Танців з зірками» Ксенією Горб я відчув підтримку і знову повірив, що ми можемо продовжувати. До того ж цей ефір особливий — він має благодійну місію на підтримку Superhumans Center. Тож я не маю права підводити команду, якщо вже погодився на участь.
Нещодавно я зустрів Юру Ткача, і він попередив: відчуття зневіри буде — його просто потрібно пережити. І справді, все пізнається на власному досвіді. Думаю, цей навик знадобиться і в навчанні будь-чого нового в майбутньому.
— Розкажіть про свою партнерку Анну Манжулу. Чи швидко знайшли спільну мову?
Аня — неймовірно крута хореографка, перфекціоністка, фантастично танцює й виглядає. Вона дуже сильна, витривала, граційна й жіночна водночас. Пам’ятаю нашу першу зустріч: я виходжу в зал, а вона каже: «Ну що, готовий? Давай робити підтримки». Я перепитую: «Психологічні?» По її обличчю одразу зрозумів — вона серйозно. І з перших хвилин ми почали працювати з підтримками. Мені це навіть сподобалося.
Найголовніше — ми знайшли спільну мову. Аня дуже сильно підтримує мене психологічно, і я завжди готовий бути підтримкою для неї. Танці — це не механіка, це емоційний контакт, відчуття партнера. Такий підхід у мене і в житті: якщо берешся за справу — роби серйозно. Інакше ти просто витрачаєш власний час. І, як виявилося, я люблю танці.
— Які події стали ключовими у цьому році? Хто вас здивував?
2025-й став для мене роком відкриттів — і про себе, і про людей поруч. Особливо хочу згадати тих, хто мене вражає і надихає. Я є амбасадором центру протезування та реабілітації військових «Титанові». Підтримую їхні збори, веду заходи, беру участь у проєктах. Один із них невдовзі вийде на YouTube і допоможе нашим ветеранам з протезуванням.
Також я став амбасадором соціального проєкту 1+1 media «Здійсни мрію». Разом із командою телеканалу ТЕТ ми втілюємо мрії підопічних фонду «Діти Героїв» — дітей, які втратили батьків через війну. Це складні, дуже різні історії, але вони надихають.
Ще один важливий проєкт — Medical Center Orthotics & Prosthetics Ukraine (MCOP). Ми проводимо заходи, збори, забіги для ветеранів. Дуже важливо бути поруч із ними, допомагати проходити шлях адаптації та повернення до повноцінного життя.
В Україні зростає кількість людей з інвалідністю – як серед військових, так і серед цивільних. Надзвичайно важливо не просто створювати для них умови, а формувати культуру правильної підтримки. Це завжди спільна робота. Не «для них», а разом із ними: у діалозі, у партнерстві, у повазі до їхньої автономії та сили. Такі ініціативи допомагають українському суспільству ставати більш інклюзивним, уважним і зрілим – таким, яке не лише співчуває, а й діє, створюючи простір рівних можливостей і гідного життя для кожного.
— А яким був для вас 2025 рік?
Несподівано наприкінці року в моєму житті з’явилися танці. Так, я вчу рухи довше, ніж інші, але я можу це робити, і для мене це важливо. Також я почав займатися тенісом, бігати. Спорт загалом дуже корисний — і для когнітивного розвитку, і для психологічної витривалості. Цього року я багато зосереджувався на підтримці друзів і, звісно, на своєму синові. Син — це велике щастя: знати, заради кого ти живеш і що доброго приносиш у цей світ.
— Чому ви навчилися за цей рік як чоловік, батько, телеведучий?
Я навчився витривалості, спокою й аналізу. Ми всі проходимо різні етапи в житті, і дуже важливо проходити їх усвідомлено: аналізувати події, робити правильні висновки й не тягнути цей багаж далі в майбутнє. На щастя, мені це вдається. Я працюю з психологом, читаю, багато рефлексую і намагаюся бути чесним із собою.
— Що було найважчим викликом року і як ви його подолали?
Найважчим викликом стала втрата рідної людини — мого дідуся. Найскладніше було прожити цей біль, прийняти втрату. Але водночас — взяти з собою далі його мудрість, силу, ті думки й цінності, які він мені прищеплював упродовж життя.
Загалом рік був важким і через втрати знайомих та колег з шоубізнесу на війні. Серед них — Михайло Клименко (ADAM), з яким я був знайомий особисто й дуже цінував його творчість. У такі моменти особливо важливо зберігати пам’ять і нести далі те світло, яке ці люди залишили у твоєму житті.
До речі, на паркеті «Танців з зірками» ми з моєю партнеркою Анною Манжулою танцюємо під пісню ADAM «Таку, як є».
— Чи був момент, коли ви відчули особисте оновлення або звільнення від старих страхів?
Мені здається, подолання страхів — це постійний процес. Жити нецікаво, коли в тебе немає жодних страхів. Набагато страшніше — жити чужим життям.
Не варто нікому доводити, що ти кращий за когось. Це дуже популярна тема серед інфлюенсерів. Коли йдеться не про те, щоб бути, а про те, щоб здаватися, це ранить і інших людей, і тебе самого. Для мене внутрішнє звільнення відбулося ще раніше — у момент, коли я зрозумів, що не маю відповідати жодним нав’язаним критеріям.
— Яким ви сьогодні бачите свій стиль виховання? Що для вас найважливіше у стосунках із сином?
Мій стиль виховання — це любов і чіткі межі. Саме вони допомагають дитині розуміти дозволене й недозволене, поважати особисті кордони — свої та інших людей. У кожного вони є, і якщо їх порушувати, це може бути неприємно, а іноді й боляче.
Я вважаю, що синові важливо показувати це вже зараз і водночас давати йому можливість відчувати власні кордони. Тому мені дуже радісно спостерігати, як він у грі пробує хитрувати, щось приховує — це частина формування особистості. Найстрашніше для мене — коли дітей виховують «з-під палки». Потім вони виростають зручними, слухняними, але бездушними, ніби тигри, яких виховали в цирку. По суті, це тепличні рослини, не готові до реального світу.
Моя ж ціль — ростити сина в максимальній любові: давати Леву турботу, увагу, тепло, але водночас чітко окреслювати рамки поведінки — і свої, і його. Я не підтримую ідею вседозволеності.
Я не розумію батьків, які бояться часто говорити дітям, що люблять їх, мовляв, «виросте занадто ніжним». Для мене забагато любові не існує. Бо потім із таких дітей виростають дорослі, які не вміють любити ні себе, ні інших і постійно шукають цю любов зовні.
— Леву вже чотири. Яку його рису ви вважаєте найбільш схожою на себе?
Я бачу в ньому дуже багато спільного зі мною. Останнім часом ми з Дашею помітили, що в Лева з’являється бажання виходити на сцену. Поки що вирішили просто спостерігати — тиснути чи «пушити» цю тему не будемо. Ми не з тих батьків, які змушують. Наш підхід — дати простір і час.
Мені дуже подобається риса, притаманна і в собі: Лев уважний у своїх діях, не робить необдуманих ризиків. Він не буде стрімголов бігти чи кататися вниз головою з гірки. Йому подобається гратися в ігрових кімнатах, креативити, малювати, але все він робить обережно. У ньому є здоровий «запобіжник», уважність — і це мені дуже імпонує. Я вчу його ділитися іграшками з іншими дітьми, але якщо він не хоче — я не змушую. Ми передаємо йому свої цінності: бути відкритим і добрим, але водночас обережним. Бо люди різні.
— Як ви з Дашею вибудували спільне батьківство після розлучення? Що спрацювало найкраще?
Найкраще, мабуть, спрацювала дорослість. Той момент, коли кожен починає по-справжньому рости й усвідомлювати відповідальність. На першому місці завжди має бути дитина. Усі свої проблеми й переживання ти можеш опрацьовувати з психологом або з близькими, але не з дитиною. Вона не твій психолог і не має проживати твої травми.
Дитина приходить у цей світ і нічим тобі не зобов’язана. Вона має бути здоровою, щасливою, радіти життю й зростати в любові. Усе інше — відповідальність дорослого: взяти на себе складнощі, забезпечити спокій, тепло й піклування. Коли любов до дитини стає безумовним пріоритетом, усе поступово стає на свої місця. Маніпулювати дитиною або відіграватися на ній — це шлях у нікуди.
— У Даші тепер нові стосунки. Чи вплинули ці зміни на ваші батьківські домовленості або на Лева?
Ні, жодним чином. Найголовніше — це спокій, радість і безпека дитини. Наш графік спілкування з сином не змінився. Усе залишається, як і раніше.
— Даша відкрито говорить про нові стосунки. А як складається ваше особисте життя сьогодні?
У мене немає бажання говорити про особисте — хочу залишити його для себе.
— Чи були у вас цього року зустрічі або знайомства, які вплинули на уявлення про стосунки?
Так, я зустрічав дуже класних людей, які стали для мене відкриттям, надихають і підтримують. Вони з різних сфер — медицини, юриспруденції, волонтерства. Це, безумовно, впливає на моє сприйняття людських стосунків загалом.
— Як ви зрозуміли, що емоційно готові до нових стосунків? Або, можливо, ще ні?
Це внутрішній спокій, який ти поступово здобуваєш. Коли тебе більше не дратує чиясь безглузда дія, бо ти не приміряєш її на себе. Ти розумієш: це вибір іншої людини, і відповідальність за нього лежить лише на ній. Таке усвідомлення, пережитий досвід і відповідальність за власне життя — це і є життєва мудрість.
— Яким ви бачите себе в новому році? Які мрії хочете реалізувати у 2026-му?
Я поки що не будував конкретних планів на 2026 рік, але дуже хочеться вірити, що він буде кращим, стабільнішим, з більшою впевненістю в завтрашньому дні. Найголовніше для мене — щоб мої рідні були в безпеці й спокої.
— Що вам хочеться передати у спадок Леву не матеріально, а ціннісно?
Любов. Як би пафосно це не звучало. Здається, не всі це усвідомлюють, бо любов — це не завжди про романтику. Передусім це про силу. Тільки наповнена людина може бути по-справжньому сильною, і я говорю не про агресію чи кулаки. Це про любов до себе, впевненість, внутрішню опору, впертість у хорошому сенсі. Хочеться, щоб Лев виріс саме таким — упевненим у собі чоловіком. У нього для цього є все: люблячі батьки, багато талантів, які ще будуть розкриватися протягом життя. Найголовніше — щоб він відчував любов і до себе, і до інших.
— Як би ви сформулювали три головні правила життя, якими керуєтеся сьогодні?
Перше — робити так, як хочеш ти, але завжди аналізувати свій досвід і не повторювати власних помилок. Якщо хочеш нового результату — потрібно робити нові дії.
Друге — вірити в дива й не втрачати здатності дивуватися, вчитися чомусь новому.
А третє правило я колись прочитав у Робіна Вільямса, і воно мені дуже відгукнулося: не згасити іскру свого таланту.
Фотографи:
instagram.com/alex_demydenko
instagram.com/andrew.kharlamov
instagram.com/annamelamed_
- Як подивитись прем’єру спецвипуску «Танці з зірками. Рух до життя»
В Україні: 28 грудня о 20:00 на телеканалі 1+1 Україна (на всіх OTT платформах, по цифровому та аналоговому телебаченню).
З-за кордону: 28 грудня о 20:00 прямий ефір можна переглянути на телеканалі 1+1 Україна за допомогою платформи Київстар ТБ по всьому світу.
На Youtube згодом буде доступне відео спецвипуску.
- Як проголосувати за пари
Проголосувати за допомогою телефонних дзвінків та смс глядачі зможуть під час прем’єри шоу в межах України та з усіх українських номерів. Лінії для голосування відкриються 28 грудня о 20:00, а закриються 30 грудня о 00:00.
Голосування за кордонами України не діятиме.
Кожен глядацький голос за пари = донат на прицільну евакуацію. Всі кошти з голосування будуть передані у благодійний збір Superhumans Center.
