Про неї легко знайти суперечливу інформацію: письменниця, художниця, підприємниця, колишня телеведуча, топменеджерка популярной молодіжної радіостанції, засновниця видавництва, авторка дитячих книжок і роману для дорослих «Ріо», за яким зараз готується повнометражний фільм.
Здається, ніби це все кілька різних людей під одним іменем. Водночас у неї немає інстаграму – і це виглядає дещо радикально в епоху, коли ми звикли дізнаватися про людей усе –потрібне й не дуже – за кілька хвилин у соцмережах.
Ми зустрілися, щоб поговорити про книжку, кіно і про те, як народжуються її історії про самотність, дружбу і мрії.
– Головний герой вашої книги «Я покажу тобі Ріо» викликає неоднозначні емоції. Частину читачів він навіть дратує. Чому?
Мабуть, тому що він не герой в звичному сенсі слова. Він не рятує світ і не перемагає драконів. Він просто живе як уміє – і це не завжди виглядає привабливо. Він внутрішньо беззахисний, і ця беззахисність декого злить. Нам зручніше мати справу з тими, хто виглядає сильним і зібраним.
– Ваш герой багато часу проводить онлайн – для нього це спосіб втечі і притулок. Водночас у вашому житті соцмереж майже немає. Чому?
Я не зникла з соцмереж повністю – я є у фейсбуці, але використовую його радше як поштову скриньку, і наразі мені цього достатньо. Соцмережі дуже легко з’їдають увагу. Зараз я надто сильно відчуваю цінність часу і неможливість його повернути, щоб витрачати його на постійну підтримку присутності в соцмережах.
– Тобто це не протест проти соцмереж як таких?
Ні, зовсім ні. Просто я для себе обрала жити більше офлайн і трохи уповільнити своє життя, тим більш, що поруч зі мною офлайн вже є люди, з якими мені подобається його розділяти. Соцмережі часто створюють ілюзію близькості, але вони не для правди. Бачу сенс у соцмережах, коли це стратегія – бренд, або проєкт. Але не хочу вести їх просто для демонстрації власного життя.
– У ваших словах про соцмережі в книзі часто з’являється тема самотності. Ви вважаєте, що люди, які багато часу проводять онлайн, – самотні?
У кожного свої причини обирати, де і як їм проводити час. Інколи це просто спосіб відпочити. Але допускаю, що люди, які більшість часу проводять онлайн, спостерігаючи за життям інших, мають менше часу на те, щоб проживати своє, і гостріше відчувають власну самотність. Можливо, відтоді як з’явився інтернет, самотність просто змінила форму.
– Тобто, це така самотність онлайн?
Так. Ви це сказали, і я згадала «Самотність онлайн» Януша Вишневського, завдяки якому цей вираз став загальним означенням. До речі, у Януша вдома висить моя картина з такою ж назвою.
– Це виглядає як неймовірний збіг. Як це сталося?
Багато років тому, коли я активно малювала, Януш побачив мої роботи. У мене була картина, яка називалась «Самотні прогулянки». Саме ця картина йому особливо сподобалась – так ми почали спілкуватися. Під час його приїзду до Києва ми зустрілися. Я не хотіла продавати цю картину, тому просто подарувала її йому.
Нещодавно Януш надіслав мені фото – ця робота досі висить у нього вдома.
– Гарна історія. Але ви зараз не малюєте. Чому?
Мабуть, перестала відчувати в цьому потребу.
– Вас це засмучує?
Можливо, трохи. Але мене набагато більше засмутила б перспектива продовжувати робити те, що більше не надихає. Був період, коли я прокидалась і одразу починала малювати – так проходив майже весь день. Були виставки, подорожі, класні зустрічі. Приємно знати, що мої картини досі висять у далеких будинках у далеких країнах і когось надихають. І я вдячна, що цей час був у моєму житті. Але, можливо, ця глава для мене закінчилась.
– Якою буде наступна глава вашої історії – про кіно?
Мені давно хотілося створити кіноісторію. І зараз цікаво спостерігати, як книжка поступово перетворюється на фільм.
– У медіа вже з’явився трейлер фільму. Розкажете про сам фільм?
Насправді те, що ви бачили, – тізер. Це радше візуальний ключ до історії, створений в першу чергу для потенційних співпродюсерів. Зйомки плануються влітку в Києві й частково в Ріо. Режисерка – Даша Трегубова, над сценарієм працював Геннадій Куркін. У головних ролях зніматимуться Кирило Ганін і Марічка Хоменко. Я – креативна продюсерка, моя співпродюсерка – Анна Мачух.
– У тізері з’являється кам’яний Христос, якого не було в книжці.
Так, але у романі є Ріо як альтернативна реальність та внутрішній простір героя. Щоб передати цю реальність, ми скористались прийомами, які дозволяє мова кіно. Так з’явилась оживша кам’яна статуя Христа як фантазія головного героя Павла, його альтер-его.
– Тобто те, що фігура Христа здається повною, схожою на фігуру Павла, – не випадковість?
Ні, не випадковість.
– У кіно ця історія трансформується.Якщо подивитися на вашу біографію, вона виглядає як низка стрибків у невідоме: телебачення, радіо, видавнича справа, фешн. Ви, здається, не дуже тримаєтеся за стабільність. Це про авантюрність чи про страх щось пропустити?
Можливо, колись це справді було про страх прожити не своє життя. Але сьогодні це про бажання йти туди, де мені цікавіше. У мене не було мрії будувати стабільну вертикальну кар’єру. І я не змінювала сфери заради змін. Кожен крок був стрибком у нову привабливу мені форму.
Колись під час навчання в університеті я так вперше потрапила на телебачення, не маючи жодного телевізійного досвіду, і це стало моєю першою роботою. Потім подібне повторювалося і в інших сферах. Коли ти зовсім юний, то не боїшся й більше дозволяєш собі пробувати – я намагаюся зберегти цю сміливість як звичку.
До речі, зараз в моєму житті все більше людей, які кілька разів змінюють професійне життя – і це нормально. Ідея зробити reset, почати з нуля й навчатися в процесі мені дуже близька. Fake it till you make it – іноді цей принцип справді працює. З боку це може виглядати як хаос, але для мене це завжди була історія про творчий пошук.
– Що саме ви шукаєте?
У різні періоди – різне. Але глобально – можливість проживати життя, про яке мріяла.
– А яке воно – життя мрії?
Для кожного своє. Для мене – це життя, в якому я маю бажання і сили прокидатись щоранку без відчуття, що живу не своє життя. Знати, що можу займатись тим, що люблю і що надихає.
– Що вас зараз надихає?
Наприклад, можливість встигнути зробити те, що довгий час було цікаво, але з різних причин відкладалось. Надихає мій син і відчуття, що я можу зробити щось, що він колись побачить і буде в захваті.
– У ваших історіях ви багато пишете про дружбу, самотність та мрії. Чому ці теми вам важливі?
Самотність мені цікава як стан, притаманний людині протягом усього життя. Ми прагнемо до розуміння, але воно завжди трохи неповне. Дружба для мене – це можливість розділити цю самотність з іншим, не вимагаючи повного збігу. Дружба для мене дуже важлива. Втратити друга – це ніби втратити частину власної історії.
А мрії – це те, що не дає нам зупинитися і інколи те єдине, що тримає на плаву.
– Про що буде ваша наступна книга?
Мій новий роман – знову про дорогу і дружбу. Мені дуже близький жанр роуд-сторі – і в літературі, і в кіно. Дорога – це така точна метафора мого життя.
– У цієї історії буде щасливий фінал?
Поки не знаю. І мені самій цікаво це дізнатись.
