У повсякденному житті художник із костюмів Ернесто Мартінес одягав Джекмана й Гадсон так, як одягається пара, що просто намагається втримати сім’ю на плаву.
«Ми дотримувалися настрою “робітничої родини з Мілвокі”, — каже Мартінес, який раніше працював із Брюером над Fight Night: The Million Dollar Heist. — Ми додали Клер трохи блиску в її щоденний гардероб, щоб вона залишалася виконавицею, яка не хоче втратити цю частину себе. Упродовж фільму її стиль зазнає значної трансформації. А Майка я бачив як робітника, який намагається втриматися — він лагодить машини й робить усе можливе, щоб забезпечити нову сім’ю».
У сценічних образах Ніла Даймонда та Патсі Клайн Мартінес провів глибоке дослідження творчості обох артистів і створив близько 30 костюмів, які були вірними оригінальним образам, але водночас відображали реальні фінансові обмеження родини Сардіна.
«Для Клер ми обрали кілька образів Патсі Клайн із її “ковбойського” періоду — ближчих до ранніх років і найвідоміших пісень, — каже він. — Для Майка ми дотримувалися образу Ніла з блискучими сорочками та темними штанами після його сценічного перевтілення. Я хотів підкреслити той факт, що на той момент у них практично не було грошей».
Деякі деталі навмисно мали виглядати неідеально з точки зору епохи. Надихаючись реальними образами з документального фільму Коґса, керівниця відділу зачісок Алісія Заварелла відтворювала стилі, які були водночас характерними для часу — і трохи застарілими.
«Ми подбали про те, щоб образи відповідали стилю 1990-х, але для деяких персонажів додали легкі впливи 1980-х, — каже Заварелла. — Хотіли передати ідею, що люди з маленького містечка біля Мілвокі могли стилістично трохи відставати від часу».
Так само, працюючи над гримом Lightning і Thunder, головна художниця з гриму Анук Салліван зробила ставку на максималізм, притаманний музикантам-імітаторам.
«І в реальному житті, і у фільмі сценічні виступи Майка й Клер були значно більш яскравими та з виразнішим макіяжем, — каже Салліван. — На сцені їхні образи гіперболізовані, але водночас зберігається сирість і інтимність персонажів. Це реальні люди з реальними проблемами — не відшліфовані голлівудські зірки. Тому було важливо не “перестилізувати” акторів».
Для позасценічних образів Майка й Клер Салліван використовувала зовнішність реальних героїв із документального фільму Коґса як відправну точку, а також вивчала ширший контекст естетики, притаманної подружжю з Мілвокі 1990-х.
«Я провела вичерпне дослідження персонажів — як на сцені, так і поза нею, їхніх друзів, родин, аудиторій, а також конкретного часу й місця, де вони жили, — каже Салліван. — Те, що здається “ознакою епохи”, може дуже відрізнятися залежно від того, де саме ти перебував у той час. Я створила багато мудбордів для команди, щоб актори й масовка виглядали як справжні люди, а не як актори, що грають ролі».
Серед розбитих сердець і несподіваних поворотів життя «Пісня любові» зрештою постає як історія, рушієм якої є любов і радість спільного шляху за мріями — пліч-о-пліч із тими, кого любиш найбільше. Від іскри пісень Ніла Даймонда, що звучать у барах і клубах Мілвокі, до відданості Майка й Клер, яка проводить їх крізь злети й падіння, фільм оспівує зв’язки, що перетворюють музику, боротьбу й утрати на щось більше за саме життя.
«Тоді це справді стає історією про любов і взаємну відданість», — каже Кейт Гадсон. Але, мабуть, понад усе тут відчувається сила, пристрасть і насолода сцени, до яких Lightning і Thunder повертаються знову і знову.
«Цей фільм — любовний лист музикантам усього світу, які присвячують своє життя музиці, які не збирають Madison Square Garden, які грають у місцевому пабі, проводять караоке-вечори, співають на ярмарку штату перед дев’ятьма глядачами під дощем — і при цьому переживають найкращий час у своєму житті, — каже Г’ю Джекман. — І всередині цього є велика історія кохання, де один плюс один дорівнює трьом — де двоє людей, зійшовшись разом і підтримуючи одне одного, запалюють магію».
Ця магія найближча й найправдивіша для самої Клер Стенґл — реальної героїні цієї історії.
«Це був найповніший, найзахопливіший сон, від якого не хочеться прокидатися, — каже Стенґл. — Слово, яке тут найчастіше вживають, і воно цілком доречне, — “сюрреалістичний”».
Якби Майк був досі з нами, що б він подумав про щось настільки сюрреалістичне — про розкішний і зворушливий кінопортрет злетів і падінь Lightning і Thunder та насиченого життя, яке він прожив разом із Клер?
«Я говорив з усіма членами його родини, які залишилися, і всі вони одностайні в одному: Майк був би в захваті, — каже Брюер. — Від того, що його грає найбільша зірка планети; що фільм виходить у прокат на Різдво, і кожен може піти його подивитися; що про нього зняли кіно. Авжеж, про його життя зняли фільм — бо, чорт забирай, яке ж це було життя».
Фото: пресслужба
