Зірка Marvel – Багряна відьма з «Месників» і серіалу «ВандаВіжен» – та заразом справжня королева незалежного кіно Елізабет Олсен вже невдовзі з’явиться у несподіваній для себе ролі в ромкомі. Хоча і ромком цей не зовсім звичайний, адже розповідає він про любовний трикутник у потойбіччі.
Історія фільму «Вічність» від студії А24 і режисера Девіда Фрейна починається з того, що Ларрі Катлер (Майлз Теллер) несподівано помирає раніше своєї дружини Джоан (Елізабет Олсен) і приходить до тями у хаосі своєрідної перевалочної станції між цим і потойбічним світом – так званого Перехрестя, де пропонується нескінченний вибір можливих загробних життів. Але є один нюанс: новоприбулі мають лише один тиждень, аби вирішити, де і з ким провести цілу вічність. Коли незабаром після Ларрі на станцію прибуває Джоан, вона виявляє, що тут на неї чекає не лише її чоловік, але і її перше кохання, Люк (Каллум Тернер), який загинув під час Корейської війни. Героїня постає перед неможливим вибором: між чоловіком, з яким вона провела своє життя, та чоловіком, який обіцяє їй життя, яке вона могла б прожити.
Хоча Джоан і Ларрі померли, коли їм було за 90, у потойбіччі люди виглядають так, як виглядали, коли були найщасливішими, тобто у розквіті сил. А Люк, який за життя і не встиг постаріти, зумів перетворити свою тимчасову зупинку на 67-річну, в очікуванні коханої працюючи на Перехресті барменом.
«Вічність», яку критики вже називають новою потенційною класикою ромкомів, стартує в кінотеатрах України 4 грудня. В ексклюзивному інтерв’ю Viva! Елізабет Олсен розповіла, чим її привабила ця позачасова історія, та як було грати героїню, фактично втричі старшу за себе.
— Елізабет, що вас зачепило у сценарії «Вічності»?
Я закохалася у позачасовість цієї історії. Вона чимось нагадала мені старі фільми Біллі Вайлдера (американського режисера і сценариста, автора таких легендарних фільмів, як «Бульвар Сансет» і «У джазі тільки дівчата», – ред.). Мене заінтригувала ідея про те, що моя героїня прожила повне, довге, багате життя, але воно може стати ще повнішим.
Цей фільм наче з іншої епохи. Якось я розмовляла з кимось, хто намагався надмірно його аналізувати, і сказала: «Це не для цього. Це ексцентрична комедія». «Вічність» має розважати, викликати радість і змушувати замислитися про те, як ми робимо вибір у своєму житті. Тож так – ми створили любовну пісню в стилі Біллі Вайлдера про довге життя, кохання, шлюб і просто про щастя.
Але водночас ця історія дуже актуальна. Ми живемо у світі, де повинні весь час щось вибрати: найкращу зубну пасту, найкращу щітку для волосся і, звісно ж, найкращого партнера. Ти весь час гуглиш якісь товари чи послуги, а потім так само свайпаєш людей у застосунках і думаєш: «Ну, цей якось дивно посміхається». Або «Цей надто зациклений на своєму тілі». А варто просто говорити з людьми, відчувати їх.
— Яка вона – ваша героїня?
Кумедна, тривожна, сильна, емоційно мінлива. Очі Джоан наповнюються сльозами, а потім вона миттєво змінює настрій і посміхається. Вона бушує, кричить, бігає, тужить і бореться з вітряками. У різних поворотах сюжету вона нагадує героїнь Даян Кітон 1980-х, Ширлі Маклейн 1960-х та Мег Раян 1990-х, якими я певною мірою надихалася.
— Ваша героїня у потойбіччі має вигляд молодої жінки у розквіті сил, але з життя вона пішла у віці за 90, і весь цей багаж років і досвіду – з нею. Як вам було грати людину, фактично втричі старшу за вас?
Насправді я завжди почувалася 92-річною жінкою. У старшій школі я часто говорила: «Не можу дочекатися, коли стану справді старою». Мої друзі вважали це дуже дивним, але мене справді буквально заворожувало, як це – дожити до 90 років і озирнутися на всі десятиліття, які ти прожила.
Я тоді мріяла бути дуже старою самотньою леді десь на узбережжі Англії. У мене, можливо, була б якась тварина, там було б туманно, вогко і трохи холодно, а я б ходила на довгі прогулянки. Я б жила у маленькому містечку, де всього по одному: одна пекарня, одна кав’ярня, один рибний магазин, один сирний магазин, один громадський центр, один театр. І це завжди була лише я. Мені подобається знайомитися з новими людьми, бути частиною спільноти, але я завжди уявляла, що помру сама. Не знаю, що з цим робити, але це було частиною моєї фантазії. Я думаю, що багато в чому це пов’язано з тим фактом, що у моєму житті насправді не було бабусь і дідусів.
— Ви так відверто розповідаєте про дуже особисті дитячі спогади і фантазії, але у вас склався імідж доволі закритої та загадкової людини.
Знаю про це. Але я не загадкова. Думаю, я приватна особа в певних аспектах, але загалом говорю аж занадто багато. Я багатослівна. І кружляю навколо теми (сміється).
Якщо ти виставляєш себе, своє життя напоказ, люди думають, що ти хочеш, щоб вони втручалися. А я цього не хочу. Не хочу, щоб хтось надто добре знав мою особистість. Або ідентифікував мене як людину, яка раз на місяць викладає певний тип дурного шаблонного відео в Instagram (актриса поставила свій акаунт в мережі на паузу кілька років тому і досі туди не повернулася, – ред.). Я не хочу, щоб люди асоціювали мене з брендом. Я хочу, щоб люди дивилися фільм і бачили мене як персонажа. Я думаю, є люди, яким чудово вдається і те, й інше: бути інфлюенсером і водночас чудовим актором. Але я… Я не знаю, як бути публічною версією себе, і не хочу цього.
— Ваша героїня у «Вічності» має зробити майже неможливий вибір між двома хорошими і коханими чоловіками. Довелося почути думку про те, а навіщо їй взагалі вибирати? Чому б не провести вічність утрьох? Що про це думаєте?
Це ніколи не обговорювалося на майданчику. Ну і поліаморія – це, мабуть, не те, що спало б на думку людям, народженим у 1930-х роках (сміється).
Моя героїня по-різному поводить себе із кожним з чоловіків і має відповісти сама для себе на питання: ти обираєш непрожите життя? Чи продовжуєш те життя, що ти побудувала?
З Люком Джоан повертається до того, щоб почуватися, наче юна дівчина. Вона взаємодіє з ним, намагаючись зрозуміти, хто вона тепер йому і як йому догодити. А взаємодія з Ларрі – це повернення до звичного. Так, у цих стосунках є певна важкість, але це також можна інтерпретувати як заземленість, підтримку, якийсь природний комфорт.
— Не будемо спойлерити, який саме вибір зробила Джоан. Але хочу запитати, чи особисто ви з цим вибором погоджуєтеся?
Так. Але, на мою думку, найважливіше, що ми хотіли сказати цим фільмом, – це те, що вибір є завжди. І він завжди, попри все, веде до чогось нового.
«Вічність» – один із тих фільмів, які знімають, щоб створити радість. Викликати сміх, розважити. Ну і, можливо, ви матимете кілька приводів для роздумів під час перегляду й після. Але надмірний аналіз цього суперечив би самій суті того, для чого призначені такі фільми, як наш.
Фото: кадри з фільму «Вічність» (2025), пресслужба
