Легендарний український артист EL Кравчук відзначає 30 років на сцені прем’єрою пісні «Вісім мільярдів». У відвертому інтерв’ю Viva! співак розповів про сенси нового треку, створеного під час обстрілів, свої стосунки з музою і те, чому досі перебуває в пошуках кохання.
— «Вісім мільярдів» — це одночасно і любовна сповідь, і підсумок 30 років на сцені. Який особисто для вас сенс цієї пісні?
Коли я вперше почув демо, не повірив, що так буває — щоб одночасно пісня була і про любов, і про вдячність усій аудиторії, яка зі мною вже цілих 30 років мого творчого шляху. У куплетах талановито заховано назви моїх головних хітів і пісень, які символізували певні творчі періоди. Водночас ця пісня відображає мій актуальний стан душі.
— Ви вплели у неї назви власних хітів. Це більше ностальгія чи прагнення показати молодій аудиторії, що EL Кравчук — це легенда?
Відверто, про легенду я думав в останню чергу. Коли почув пісню, зрозумів: це моя історія, якою хотілося поділитися, а вже про інше думав потім. Це не про ностальгію, а про шлях. Молода аудиторія після «ЛА-БУ-БУ-БУ» точно пішла слухати інші мої роботи — я бачу ці цифри, і мені приємно, що хтось відкриває мене наново. Я не намагаюся нав’язати їм важливість себе, лише ділюся творчістю, а вирішувати їм.
— Ви казали, що пісня написана в укритті під час обстрілу. Чи пам’ятаєте той момент, коли вперше її почули?
Так, звісно. Це було 8 липня 2025 року, під час чергового масованого обстрілу росіянами Києва та інших міст. Уночі в наш робочий чат мій директор скинув музику та текст. Музика була створена трохи раніше, а от слова автори Андрій Блінов та April Rain написали саме тоді, коли кожен із них перебував в укритті. Я здивувався: навколо такий жах, вибухи, а люди створюють щось прекрасне й світле. Досі мурашки. Вже зранку мені надіслали демо з вокалом — у житті такого ще не було.
Вона мені сподобалася одразу, бо вона про мене. Не треба нічого вигадувати чи створювати довгу історію навколо, таке трапляється дуже рідко. Пісня світла, наповнена надією. Недивно, що саме її обрали мої слухачі.
— Чи бувало у вашому житті, що ви втрачали віру — у кохання або у власну музику?
Віру в кохання я втрачаю щодня, але наступного дня вона, як Фенікс, повертається. Навколо так багато людей, любові й підтримки — це не може не надихати. Щодо музики — я не можу сказати, що вірю чи не вірю в неї. Я сприймаю себе як інструмент, через який Всесвіт реалізує свої творчі задуми. Якщо він це робить — значить, у цьому є сенс. Творчість для мене — це бути з людьми, а не одягати «корону» чи ставати зіркою, до якої нікому не дотягнутися.
— Яким бачите свій образ сьогодні? Ви ще бунтар чи вже більше філософ?
Дуже хочеться й надалі залишатися бунтарем. Це завжди рухає творчість уперед, додає мотивації, прогресу й новизни. А філософія приходить із віком. У мене багато досвіду, вражень від людей і обставин. Головне — не втрачати баланс, тоді не доведеться обирати якусь одну роль. Я намагаюся ці сенси вкладати у нові пісні, але при цьому залишаю за собою можливість бути різним.
— У кліпах і виступах ви завжди експериментуєте. Чи є межа, за яку ви ніколи не вийдете?
Так, я люблю експерименти, бо рамки — це про комплекси, а я цього не люблю. Я вважаю, що сцена і попмузика створені для того, щоб експерименти не були порожніми. Цікаво провокувати людей на розмови про важливі теми, але завуальовано, через творчість.
Я не втрачаю здоровий глузд і чітко розумію, чому ми робимо той чи інший крок, — і це працює. Вийти за межу можна тоді, коли все робиться без зрозумілої мети. Я точно проти створення «трендів» через теми паління, алкоголю чи чогось подібного — ось тут мене точно не зустрінете. А от гумор, самоіронія, суспільні питання — це про мене.
— У пісні ви звертаєтеся до кожної шанувальниці словами: «Ти одна на вісім мільярдів». А хто для вас особисто є такою людиною зараз?
Уявіть собі, що це не одна людина (усміхається). Це і моя мама, і моя команда, і моя аудиторія. Але якщо ви питаєте саме про особисте життя — я досі в пошуку, це правда. Можливо, я вже надто недовірливий, тому поки не зустрів свою любов — ту саму, «одну на вісім мільярдів». Але я впевнений — усе попереду.
— Яке ваше найбільш безумне зізнання в коханні?
Якщо ви думаєте, що я багато разів зізнавався у коханні у якихось нестандартних обставинах, то це не про мене. Я робив це лише кілька разів у житті, дуже обдумано і щиро. Найнеочікуваніше зізнання я зробив зі сцени — інтегрував його у шоу. Його зрозуміла лише та людина, якій воно було присвячене, і мої близькі. Це були неймовірні відчуття.
— Чи часто жінки самі зізнаються вам у почуттях? Пам’ятаєте найнесподіваніший випадок?
Так, було багато зізнань — і свідомість втрачали, і подарунки дарували. Але я часто розумів, що це сліпе кохання до EL Кравчука як артиста, а не до мене як до людини, яка стоїть за цим образом.
А якщо говорити про справжні, душевні зізнання — таке було лише раз. Дівчина зізналася мені в коханні дуже неочікувано, і це змінило моє життя на кілька років. Я був вражений її впевненістю й силою. На жаль, зараз ми вже не спілкуємося — життя нас розвело і не залишило навіть друзями.
— Ваші пісні часто про пристрасть і ніжність. А ви у житті більше пристрасний чи ніжний?
Усе залежить від обставин. Іноді моя енергія така сильна, що я сам дивуюся собі. Але загалом я — ніжна, романтична людина, яка іноді перетворюється на справжній ураган. Особливо, коли закохуюсь.
— 30 років на сцені — це вже ціла епоха. Що EL Кравчук сказав би Андрію, який тільки починав кар’єру?
Я зростав у любові. Тому Андрієві, який лише розпочинав свій творчий шлях, я б сказав таке: «Будь стриманішим, але водночас рішучішим. Не будь надто довірливим, добрим і емоційним». А з іншого боку, хто знає — можливо, саме ці якості й допомогли мені пройти свій шлях так, як я його пройшов. Без них, можливо, нічого б не вийшло.
— Ви казали, що тепер на ваші концерти приходять діти й підлітки. Чи не лякає вас відповідальність бути кумиром нового покоління?
Нове покоління сьогодні виховує мене. Воно створює нового EL Кравчука — того, який почувається щасливим у сучасності й співає пісні, близькі людям. Мені подобається ця швидкість нового часу. Я щасливий, що сьогодні все залежить лише від творчості: якщо тобі вірять — ти в серцях і у плейлистах, якщо ні — жоден піар не допоможе.
Кумир — це не зовсім моє слово. Я хочу бути людиною, яка може своїми піснями відволікти від болю або змусити замислитися над чимось важливим, допомогти не зробити необдуманих кроків. Хочу йти поруч із життям людей, а не стояти десь високо, на п’єдесталі їхнього захвату.
Мені нещодавно написала одна сімейна пара: під час народження дитини вони слухали мою пісню «ЛА-БУ-БУ-БУ». Пологи були важкими, а пісня допомагала триматися. Виходить, я хоч і не фізично, але був поруч під час появи на світ нової людини. Хіба це не щастя? Для мене це значно важливіше, ніж просто популярність заради его.
Фото надані пресслужбою EL Кравчук
