Олександр Педан вже давно качає тему освіти в Україні. Ось і зараз спільно з проєктом «Навчаємось Разом» запустив серію відео «Історії не з підручників» на YouTube-каналі «Педан Може» про те, як навчають вчителі та навчаються учні сьогодні.
— Як і чому виникла ідея такого формату?
Насправді це доволі комплексний проєкт про цінності освіти, Нову українську школу, реалізацію цієї реформи та її досягнення за 5 років втілення. Але, окрім всього, тут був особистий мотив. Мій Марік цього вересня йде в перший клас. І зараз ми з дружиною активно включилися в підготовку сина до школи. Я з жахом усвідомив, що в мені ще присутні відголоски радянщини в цьому питанні. Тому вирішив розібратися, щоб своїм застарілим досвідом не відбити бажання до навчання в малого.
— І що на практиці вдалося дізнатися? Як, наприклад, готувати дітей до школи зараз?
Те, що я дізнався про підготовку, було для мене неочікуваним. Я не знав, що стандарти того, що повинна знати дитина перед першим класом, змінилися. Зараз немає такого, як донедавна, що дитина перед школою повинна вміти читати, писати двома руками, рахувати до 100, знати табличку множення і говорити іноземною. Ну це я, може, трохи перебільшую (сміється). Але ці знання можуть завадити дитині нормально навчатися в початкових класах, бо їй там просто не буде цікаво знову опановувати той самий матеріал.
До того ж, батьки, не знаючи методів викладання, можуть неправильно навчити дітей цих вмінь, що дитина читатиме складами все своє життя. Тож краще довіритися професіоналам. Учителі знають, як і чому навчати дітей. Завдання батьків – прививати дітям соціальні навички.
— А як у тебе з Маріком проходить ця підготовка?
Щодо моєї участі зараз, то я часто граю з сином у розвивалки, поєдную фізичні та пізнавальні активності. Малюємо, читаємо, займаємося математикою, постійно ходимо разом на скеледром, де маємо парні тренування. Але все фаново, без примусу. Я демонструю свою щиру зацікавленість в заняттях сина. І Маріка це мотивує.
— Ти кажеш, що ви з командою досліджуєте сучасну освіту. Що змінилося, як дітей навчають зараз, які підходи?
Протягом останніх 5 років у початковій школі реалізується реформа Нової української школи. Я, чесно кажучи, раніше не дуже занурювався в це питання, як і більшість батьків, чиї діти вже пройшли цей етап або ще не дійшли до нього. Та коли почав цікавитися більше і розкривати це в проєкті, то був приємно вражений.
Перше і найважливіше – тепер у школах на першому місці не матеріал, який потрібно вичитати, а дитина, її знання, бажання вчитися, здібності та відчуття в освітньому процесі.
Мені імпонує зміна системи оцінювання. Нині порівнюють прогрес кожної дитини, тобто її сьогоднішню з нею вчорашньою. А не так, як раніше, коли дитині перед всім класом ставили погану оцінку і цим самим демотивували ходити до школи. Зараз оцінки – це взагалі конфіденційна інформація, яку знають лише вчитель, учень та його батьки.
Читайте також
Також вразив сучасний підхід до викладання. НУШ передбачає м’який перехід із садочка до школи за допомогою ігрової форми навчання. У проєкті «Історії не з підручників», коли ми їздили в різні українські школи, я побачив кабінети, в яких вчаться діти: вони обладнані м’якими іграшками, лего, комп’ютерами та навіть роботами. Я б і сам в таких умовах хотів навчатися! Тож по-доброму заздрю Маріку.
Вчителі перейшли від наставників до партнерів, можуть вільно спілкуватися з дітьми, а не тільки давати їм матеріал та завдання. Вони цікавляться інтересами дітей, поважають їхню думку. Школярів навчають критично мислити, а в наш час це суперважливо.
Можу стверджувати, що зміни однозначно є в порівнянні з нашим навчанням. Ми відвідали різні міста України, навідалися в різні школи, спілкувалися з дітьми, батьками та вчителями, щоб почути думки трьох сторін і не бути суб’єктивними. Було б недоречно показувати історії тільки з Києва і оцінювати освіту столичними мірками. Тому ми брали міста в різних регіонах, різні за розмірами, щоб розкрити ситуацію повноцінно.
— Як діти навчаються в умовах війни?
Завдяки «Історіям не з підручників» зустрічався з батьками та дітьми, які є вимушеними переселенцями. Там є натхненні приклади того, як діти і батьки не склали руки, а продовжили навчання. Наприклад, хлопчик Тимур з Херсона, який живе з мамою у львівському прихистку. Вони виїхали з окупованої Херсонщини, але на початку вторгнення він протягом місяця продовжував навчання під обстрілами, без світла, води та інтернету. Я був вражений, наскільки він розуміє не лише важливість навчання, спілкування з однолітками, можливість соціалізації, а й те, що він буде одним з тих, з їхнього покоління, хто буде відбудовувати Україну.
Від інших героїв наших випусків я почув про їхню мотивацію та бажання ходити на офлайн-заняття. Виявляється, в умовах війни дітям навчання дуже допомагає, мотивує жити, чогось прагнути, ставити цілі і вириває з тих умов, в яких вони змушені зараз перебувати.
Надихали також нововведення в різних школах та креативні рішення вчителів: викладання через ТікТок, руханки, обладнані навчальні класи у бомбосховищах, запровадження грантових програм у школах.
Мені сподобалося, що ми вже відійшли від того часу, коли всі сидять і чекають, що держава щось дасть. Є зрушення: школи самі знаходять гроші, батьки допомагають. В усіх з’являється розуміння, що це їхні діти і треба боротися за їхню освіту, а не чекати, поки хтось щось зробить за них.
Читайте також
— А яка залученість батьків у навчання дітей, до речі?
Сучасні батьки досить прогресивні. Вони справді цікавляться навчальним процесом, але не влазять в нього і не диктують, що викладати, а навпаки – допомагають створити дітям умови, щоб ті навчались якнайкраще.
Наприклад, у вінницькому ліцеї я побачив, як батьки створили громадську організацію, яка збирає кошти і розподіляє їх на кабінети робототехніки або музичний зал, де проводять концерти і який використовують, як студію звукозапису. Батьки знаходять ці гроші, борються за гранти. Це мені нагадало закордонне навчання. Колись у Штатах я був на спортивних змаганнях школярів. Там батьки стояли зі скринькою і збирали гроші, щоб потім покращити дітям форму. Тоді, 8 років тому, коли я це побачив, мені здавалося, що ми ніколи до цього не дійдемо. А зараз я бачу, що ми, українці, за крок до цього.
— Що тобі як батькові майбутнього першокласника було важливо дізнатися про сучасну освіту та навчання у школах?
Я хотів детальніше розібратися в цінностях та особливостях Нової української школи, щоб бути «в темі». І мені як тату дуже «заходить», що в школах зараз не просто пропагують повагу та всебічний розвиток особистості, акцент на власних досягненнях, індивідуальний підхід, партнерську взаємодію, а це насправді є реальною практикою сучасної української освіти.
Фото: пресслужба
