Леся Нікітюк: «Думайте не про те, щоб відкладати гроші, а про те, щоб насолоджуватися миттю»

Леся Нікітюк
До повномасштабної війни телеведуча Нового каналу Леся Нікітюк хизувалася в соцмережах своїми look’ами. Нині вона хизується тоннами гуманітарки, розповідає про звірства росіян та досліджує воєнну Україну, подорожуючи своєю фірмовою Le маршруткою.

Ексклюзивно для Viva.ua Леся Нікітюк розповіла про допомогу переселенцям, хейтерів-росіян, реаліті «Пара на мільйон» та зйомки нового сезону «Le Маршрутки».

Леся Нікітюк

Лесю, з початку повномасштабного вторгнення росії в Україну ви вже стільком людям допомогли, що вас навіть почали називати чарівницею. Розкажіть, як почали волонтерити, як все «закрутилося»?

Хмельницький став транзитною зоною для людей, які втікали з гарячих точок. Близько 140 тисяч осіб проїжджали повз блокпости в нашій області. Їм потрібно було організувати місця для ночівлі, яких хоч і було облаштовано багато, але спальних місць все одно не вистачало. Мені у міськраді дали добро на організацію прихистка, я зв’язалася з директором школи, в якій навчалася, і за півдня скупила більшу частину матраців. Також багато позносили люди з району. Ми закупили постільну білизну, рушники, засоби гігієни. Паралельно виносили парти, стелили матраци, звільняли класи, запускали їдальню. Це було непросто, бо треба і продукти закупити, і одразу почати готувати. Люди їхали вранці, в обід, ввечері, вночі. Ми організували цілодобову гарячу лінію, благо, через мій Instagram-акаунт інформація дуже швидко поширюється. Паралельно я почала займатися гуманітарною допомогою — ми зв’язувалися з волонтерами з інших країн, яким постійно розповідала, що займаюся прихистком, і нам потрібно це, це і це. Люди почали надсилати гуманітарку тоннами — це і постільна білизна, і засоби гігієни, і памперси. Треба було займатися логістикою — знайти склад, водія, фуру.

Це такий стан… Ти страждаєш, постійно в шоці, але оскільки допомагаєш людям, тобі воно теж допомагає — є відповідальність за людей, дітей. Не можна розкиснути і втратити свідомість, щоб тебе відкрапували від нервового зриву. Ми всі працювали на безкоштовних засадах 24/7. За 4 місяці поселили приблизно 2670 дорослих, десь 340 дітей та близько 100 тварин. Останні три тижні прихисток не поповнювався переселенцями. За законом, у нас можна жити 2-3 дні, тому що немає спеціальних умов — людина не може довго спати на одному матраці… Коли чисельність почала скорочуватися, ми почали класти кілька матраців один на одний, а коли бабці приїжджали, то робили їм ліжко з 8-10 матраців, бо вони не могли нагнутися й лягти на підлогу. Люди перестали виїжджати, я думала: погано це чи добре? І мені сказали, що, певно, добре — значить, ЗСУ роблять успіхи, нові території росіяни не захоплюють. Усіх, хто був у прихистку, ми розселили, допомогли знайти житло.

До речі, ми ще й навчилися правильно розподіляти гостей нашого прихистку. Людей із немовлятами — до тих, хто не проти вночі, можливо, прокидатися від дитячого плачу. З собаками й котами — теж в окремі кімнати, бо в когось алергія, когось тварини нервують…

Леся Нікітюк

Як підшукували для них житло?

У нас були дівчата на ресепшині, які чергували по змінам 24/7. До них зверталися люди з усіх питань, а ті вже передавали їх мені. Наприклад, приїхали 50 людей, і ми уточнюємо їхні плани — одна сім’я хоче їхати на Закарпаття, десять сімей їдуть за кордон, 2-3 планують лишатися у Хмельницькому. І ми починаємо «трусити» ріелторів, вони надсилають нам різні варіанти — від безкоштовних до дорогих. Просила і в Telegram-каналі, і в Instagram, і через газети шукали, і сама їздила по ближніх селах під Хмельницьким, зідзвонювалася з власниками порожніх будинків, просила поселити туди переселенців. Мені і квартири давали, і величезні знижки робили. Насправді коли я підняла кіпіш, то до моїх батьків стояла черга з людей, які казали: «Ми там чули, що Леся шукає дім для переселенців, ми готові допомогти». Це все було під моєю відповідальністю. Потім у ті хати ми привозили все, що потрібно, — посуд, пральні машини та ін. Якщо в якійсь хаті не було води, то люди самі купували насос, кидали в криницю і таким чином виходили з ситуації.

Дуже багато було срачів щодо підвищення цін на житло. Розповім з власного досвіду. У мене були платоспроможні люди, які звикли жити в дуже хороших умовах, їм потрібен був будинок із гаражем, басейном, щоб діти не відчували перепаду між цим житлом і домом. Готові 30 тисяч платити? Готові. Все, будь ласка. А хтось звертався і просив знайти житло максимум за 5 тисяч. Ось, будь ласка, вам квартира за п’ять — підходить? Підходить. Треба знайти безкоштовно? От вам соціальне житло — подобається? В’їжджайте.

Коли почалося обурення, що хтось здає дім за 300 тисяч… Я знайшла той дім за 300 тисяч, там 9 спалень. Тобто туди може влізти 40 людей, то 300 тисяч поділити на 40 — це менше ніж 10 тисяч гривень на місяць, комусь ця ціна може й підійти. Я взагалі зараз проти будь-якого срача, в якому сходиться українець і українець. Роблю все, щоб його завершити, тому що такі моменти зараз грають на руку ворогу.

Як вам вдалося дійти до таких величезних масштабів? Звідки це все «добро» брали і де його зберігали, як розподіляли? Адже, судячи зі світлин в Instagram, об`єми гуманітарної допомоги просто фантастичні.

Я дуже вдячна, що мені довіряють. На мене почали виходити незнайомі люди, яких навіть ніколи не бачила, але з якими ми вели роботу всі ті місяці. Дехто з підписників надсилав мені величезні об’єми допомоги зі Швейцарії, Естонії, Іспанії. Сухофрукти чекала з Туреччини. Я організовувала машину, на кордоні все перевантажували і привозили мені в Хмельницький на склад. До речі, самі волонтери теж між собою ділились. У нас склад на 25 тисяч квадратів. Мені здавалося, що це дуже багато, але на розподіленні стояло по 30-40 тонн — це гуманітарка для переселенців, військових, продуктові набори. Мені допомагали це все пакувати та відправляти брат, невістка, друзі. У мене немає свого фонду, я не збираю грошей — це суто на зв’язках і дружбі. Вдячна всім, хто допомагав.

Читайте також

Анджеліна Джолі про українців: «Я бачила на власні очі абсолютну стійкість і силу цих людей»

Анджеліна Джолі про українців: «Я бачила на власні очі абсолютну стійкість і силу цих людей»

Дженніфер Еністон розповіла про рису, яку цінує в людях: «Це одна з причин, чому я закохуюсь»

Дженніфер Еністон розповіла про рису, яку цінує в людях: «Це одна з причин, чому я закохуюсь»

Окрім цього, вам ще й вдавалось усіх підбадьорювати й підіймати настрій. Олександр Педан розповідав, що він скоординувався з вами та Дядею Жорою, і ви разом організовували майстер-класи та інші розважальні програми для мам з дітками, аби відволікти їх від страхіть війни. Які з цих моментів вам найбільше запам'яталися?

Вдень я займалася гуманітарним складом, логістикою, прихистком, продуктами, людьми, будинками. А вночі відкривався культурний фронт. Ми збиралися з друзями та писали пісні, жарти, придумували меми, щоб підтримати людей. З Дядею Жорою та Педаном їздили по прихистках, які організували місцеві територіальні громади в районах — це Білогір’я, Теофіполь, Шепетівка, Славута, Волочиськ, Кам’янець-Подільський. Ми приїжджали з дружнім візитом, сходилися сім’ї, діти, місцеві волонтери організовували солодощі, ми фотографувалися, співали «Червону калину» та гімн, обнімалися. Діти дарували нам листівки, ми також дарували їм листівки з автографами. І за день отак по 3 прихистки об’їжджали.

Як дітвора реагувала, коли бачила вас?

Та це взагалі! Така радість. Я в ці моменти забувала про все й хотіла просто зробити ще більше, щоб ті діти були щасливі. Вони зараз дуже швидко подорослішали, не хочеться, щоб у них це дитинство забирали. Тому ми гралися, обіймалися. Фото — це взагалі. Найкращий сюрприз — отримати фотку з Лесею, яку вони бачили по телевізору. Це дуже класно працює. А я тішуся, що в мене так склалося життя, що я була в тому телевізорі. Ну, і ще буду, звісно (усміхається).

Леся Нікітюк

— Проєкти з вами вже повернулися в ефір. Наприклад, «Пара на мільйон», який був знятий в 2021 році. Це ваше перше реаліті в якості ведучої. Важко було опанувати нову роль?

Спочатку вела його, як і решту проєктів, але потім у мені відкрилася інша сторона ведучої — не та, яку всі знали до цього. Раніше я змагалася з чоловічою командою і боролася за перемогу в «Хто зверху?», відкривала нові країни та локації, розповідала про тревел, була гідом для всієї країни. А тут зіткнулася з людськими стосунками, і процес мене настільки затягнув, що я перестала говорити звичні фрази, змінилися мої тон та поведінка.

Коли надійшло запрошення вести реаліті «Пара на мільйон», зрозуміла, що це велика відповідальність. Адже в ньому люди будують стосунки, це вже не «хі-хі-ха-ха», як у «Хто зверху?» Погодилася стати ведучою лише після того, як дізналася, що на проєкті буде психологиня. Вона дуже допомагала і учасникам, і мені самій.

— Як змінив вас проєкт?

Хлопців-учасників часто булили, як і мене в дитинстві, коли дражнили через зріст. Їх — з багатьох причин. Згадувати про якісь свої дитячі травми були неприємно — тільки забула, тільки стала гарна, тільки зібрала три мільйони підписників… Звісно, не хотілося підіймати неприємні спогади. Але і хлопцям, і мені проєкт допоміг попрацювати над собою. Здається, інколи психологиня ходила частіше до мене в гримерку, ніж спілкувалася з учасниками (усміхається).

Читайте також

«Знайомтеся, це Сергій». Оля Цибульська вперше показала чоловіка і розповіла свою історію кохання

«Знайомтеся, це Сергій». Оля Цибульська вперше показала чоловіка і розповіла свою історію кохання

«Я плакав на пологах дружини»: перше інтерв'ю зірки Дизель Шоу Олександра Бережка за пів року війни

«Я плакав на пологах дружини»: перше інтерв'ю зірки Дизель Шоу Олександра Бережка за пів року війни

Розкажіть, як так сталося, що ви з паном Степаном Гігою зіспівалися? «Цей сон» став вашим новим хітом.

В одну з творчих ночей прийшла ідея написати «Цей сон». Мій друг Михайло Мартинюк — один з авторівувсіх моїх пісень — каже, мовляв, давай випускати. Я відповідаю: «Ти що, треба ж попросити дозволу в маестро!» Моя менеджерка зателефонувала Степану Гізі, а він сказав: «Хочете співати пісні — пишіть свої». Тоді я подумала, що треба зробити так, аби він цю пісню почув. Якщо скаже, що дурниця, то вже тоді все. Але якось ми ту пісню йому пропхали, він почув, зателефонував і каже: «Треба випускати». І ми випустили пісню, зараз он Гіга з концертами їздить, бачите (сміється).

Наш народ добрий, співучий, гостинний. У нас так багато талантів. Згадайте — по 300 сторіз у кожного було, як він їде за кермом і щось співає. Ми це любимо, у нас і мова така мелодійна та співоча. Людям треба навіть у такий страшний час виживати, щоб їх щось заряджало. Подивіться, скільки зараз пишеться українських пісень! У житті ще наша естрада так не функціонувала, як зараз. Це такий антистрес. Слухаєш пісню — і просто на хвилину відключаєшся й заряджаєшся. А якщо вона ще й позитивна, то вдвічі більше заряджаєшся.

Вірите у віщі сни?

Вірю! Я взагалі люблю всякі езотеричні штуки. Люблю молитися — мені дуже допомагає. Коли починаються тривоги, читаю псалом 90. Це працює! В будь-якому намоленому місці трапляються дива — виліковуються люди, наприклад. А зараз вся країна молиться! Це дуже важливо.

Вам зараз сняться сни? Які?

Мені не сняться жахи. За весь цей час у мене був один страшний кошмар. Що ми з мамою зайшли в торгівельний центр, і раптом хтось каже, що йде наступ, під’їжджають танки. Я відчула страх. Почуття, коли тебе зараз можуть вбити, рознести все… Що треба втікати.. Відчула це максимально реально. Такого не показують у найстрашніших жахіттях…

Леся Нікітюк

Допомагаєте мамі по господарству? Судячи, зі світлин в Instagram, у вас там чудовий трояндовий сад.

Ой, мама і троянди — це окрема історія. Їдемо по вулиці: «Лесю, зупинися! Шо це таке в неї цвіте? А ну, сфотографуй. Їдемо в «Дачник»!» Приїжджаємо в «Дачник»: «Покажи фотографію, мені треба отаке». Купуємо, садимо, їдемо далі: «Ой, шо це таке красиве цвіте? Сфотографуй, нам теж треба таке посадити!» Словом, насадили вже стільки, що тут все в квітах, немає як пройти. Але воно так додає настрою. Дивишся зараз, як пташки літають, квітки розквітають, і живеш як ніколи. Коли люди розуміють, що може статися що завгодно, вони живуть як ніколи. Зараз думайте не про те, щоб відкладати гроші, а про те, щоб насолоджуватися миттям. Не куштували ті суші — скуштуйте, не ходили на масаж — сходіть. Не відмовляйте собі, бо треба жити зараз! Не слід цього боятися й соромитися, якщо ви при цьому допомагаєте та донатите.

Скучаєте за столицею, друзями, улюбленою роботою на телебаченні? Коли плануєте повертатися в Київ?

Я їжджу в Київ. Вперше, коли приїхала, побачила руїни на власні очі. Любила пити каву на заправці в Стоянці — її більше немає. При в’їзді в Київ відкривається класний вид на столицю біля одного з пологових будинків, і я завжди думаю: «О, вже от-от». А зараз дивишся не на це, а на розбомблений пологовий. Там діти мають народжуватися, а не вмирати… У мене залилися очі слізьми, ледь доїхала. Обіймалася з консьєржкою, сусідами. Хтось залишився, багато хто виїхав. Але ми з усіма були на контакті, вони все знімали: як перебігали в інший дім, як повз наш будинок снаряди з «Градів» літали. Це було постійне онлайн-спостереження. Дівчата в моїй улюбленій пекарні поруч із домом заливалися слізьми, коли ми зустрілися.

У квартирі все затхнулося… Наче ж чистоту лишала, просто забула про кілька букетів, які за ці місяці згнили, проросли, знову згнили і знову проросли (сміється). Навела лад, перебрала речі — взяла, щоб роздати людям, з друзями зустрілася. Зрозуміла, що мені зараз немає що робити в Києві, у Хмельницькому я корисніша. Моє життя у столиці здебільшого будувалося на роботі, вона займала відсотків 80.

А зараз знімаємо третій сезон «Le Маршрутки», то заїжджаю в Київ. Перед цим маршрутку поставили на ремонт, бо в ангар, де вона стояла, прилетіло дві ракети. Одна розірвалася та зробила з нашої маршрутки решето… А один снаряд не здетонував, його знешкодили, і він досі стоїть в ангарі.

Я не хотіла ремонтувати маршрутку. Хотіла, щоб вона їхала, як є, щоб усі бачили її розтрощеною. Вона зараз, як українська душа — прострелена, порвана, поранена. Та в нас, українців, ця душа є. На відміну від москалів.

Читайте також

Леся Нікітюк пояснила, чому не може відмовитися від салонного манікюру

Леся Нікітюк пояснила, чому не може відмовитися від салонного манікюру

«Ви що, здуріли?»: Леся Нікітюк зізналася, яку суму їй пропонували люди з Маріуполя

«Ви що, здуріли?»: Леся Нікітюк зізналася, яку суму їй пропонували люди з Маріуполя

Фото: пресслужба

Олександр Бережок
Попередній матеріал

«Я плакав на пологах дружини»: перше інтерв'ю зірки Дизель Шоу Олександра Бережка за пів року війни

Шакіра
Наступний матеріал

Шакіра про розлучення з чоловіком-зрадником: «Це найтемніший час у моєму житті»

Новини партнерів