VIVA! спільно з концепт-стором OSTRIV, який цьогоріч святкує своє десятиріччя, продовжують знайомити читачів у проєкті «OSTRIV кохання», з відомими парами українського шоу-бізнесу, які прожили разом уже більше десяти років. Другою парою, яку сміливо можна назвати однією з найміцніших половинок, стали теле- та радіоведучий Денис Жупник та акторка Олександра Козир.
У цьому інтервʼю вони поділилися цікавими деталями їхнього знайомства та життя разом. Розказали більше про сімейні традиції та спільні звички, які в них зʼявилися за період спільного життя.
— Скільки років ви разом?
Денис:
Ми разом уже 16 років.
— Як ви познайомились зі своєю другою половинкою?
Денис:
Ми навчалися в театральному університеті, в одній майстерні, але Саша вже випустилася, а я тільки-но вступив. Ми не перетиналися, але я з нею познайомився заочно – за розповідями викладачів і режисерів. Надто вже яскравою була ця студентка Козир. Усі найгучніші історії в університеті на той час обов'язково були пов'язані з її ім'ям. Словом, я мріяв познайомитися з нею наживо. І одного разу це сталося. Саша мала проблеми з житлом і на якийсь час знову переїхала до гуртожитка. Оселилася в дівчат на моєму поверсі. Ну, а далі відключення електроенергії, відсутність опалення в люті морози, ігри в мафію при свічках. Найсмішнішим стало те, що через пару днів після нашого знайомства я жартома крикнув: «Козир, ось побачиш, я з тобою одружуся!» Не жартував, виходить!
— Скільки часу вам знадобилося, щоб ви одружилися?
Олександра:
Це сталося швидко – через чотири місяці! Ми тоді були молодими, імпульсивними та по вуха закоханими. Нас ніхто не розумів! Усі навколо крутили пальцем біля скроні, витріщали очі від подиву, а нам було навіть кумедно за ними спостерігати. Я не думала про те, що буде далі. Просто знала, що хочу з ним разом засинати і прокидатися, сміятися, гуляти, говорити, плакати, ділити кожен свій день... Щоправда, йому тоді ледь стукнуло вісімнадцять, і навряд чи він до кінця розумів, в які «жорна» сунувся. Але на моє запитання: «Хочеш побачити, яка я буду старенька?» радісно закивав і за два тижні освідчився.
— Що для вас означає бути разом більше 10 років?
Олександра:
Зі свого шістнадцятирічного досвіду можу сказати, що бути разом – це шлях спільної праці над собою, сміливості, відповідальності та вірності. Це здатність приймати і любити одне в одному не привабливе, а часом навіть негарне. Не терпіти, а любити! Найчастіше закохані біжать від своїх половинок світ за очі, ледь розсіюється аромат квітів та шоколаду, а на горизонті з’являється горезвісний побут. А дарма! Я можу порівняти стосунки з садом. За ним треба доглядати, працювати, щоб він розцвів і плодоносив. Природа там постійно проходить свої цикли: на зміну барвистому цвітінню неодмінно прийде в'янення та завмирання. Іноді трапляються катаклізми – урагани, бурі, шкідники. І так по колу. Важливо залишатися разом у найсуворіший час, перечікувати темні ночі, бурі та морози. Чекати віддано та терпляче, щоб знову побачити весну у своїх стосунках.
Денис:
З висоти наших шістнадцяти років спільного життя розумієш, що перші десять були лише «розігрівом». Насправді для нас поняття «бути разом» має дуже пряме значення – разом! Ми дійсно практично не розлучаємося. Щоб не підозрювати в чомусь партнера й не перейматися зайвий раз одне за одного, колись давно вигадали угоду – вирішили просто скрізь бути разом. Але з часом зрозуміли, що нам настільки круто вдвох, що це стало класною традицією, правилом – якщо хтось один не може піти, то не йде ніхто. Багато колег у шоу-бізнесі дивляться скоса на такі наші дивацтва, але ми на це не зважаємо.
— Як на вашу родину вплинула поява дитини?
Олександра:
Я вважаю, що діти – це певною мірою лакмус стосунків. Вони відкривають в нас те, чого ми одне про одного раніше не знали. Навіть про себе можна дізнатися багато цікавого. Це велике випробування та радість.
Коли народився наш син, мали кімнату в гуртожитку 3 на 2 квадратних метри, стипендію Дениса та випадкові підробітки. Денис вночі працював вантажником в одному з популярних супермаркетів Києва. Словом, було важко. Але в цьому «важко» ми разом зростали та відшліфовували стосунки. Дитина дала нам гарного стусана та вказала шлях! Я побачила, який Денис дбайливий і відповідальний тато та як він уміє кохати, тому через три роки в нас народилася ще й донька. Діти допомогли виявити нашу силу, терпіння, відданість та безумовну любов. Вони навчили нас не здаватися, бути життєрадісними за будь-яких обставин.
— Які традиції ви створили у своїй сім'ї? Як відбувався період їх становлення?
Олександра:
Наші сімейні традиції мало чим відрізняються від традицій інших родин. Ми також проводимо свята та вихідні разом. Разом подорожуємо, ходимо на природу. Також для нас досить важливими є проведення часу разом увечері: спільна вечеря, перегляд фільмів, настільні ігри та багато спілкування. Це більше схоже на правила, які пройшли випробування часом, а не традиції. Не можна навіть одразу сказати, що приживеться, а що ні. Наприклад, ми намагаємося проводити один день на тиждень без інтернету. Не можу сказати, що це правило всі виконують з ентузіазмом, особливо діти. Загалом для нас важливо поважати одне одного, навіть якщо хтось з чимось не згоден, у жодному разі не порушувати особисті межі, не тиснути й не нав'язувати. У нас неодмінно має бути час, коли ми «вимикаємо» батьків і залишаємося лише вдвох. Для нашої родини це дуже важливо.
— Ви переживали кризу в стосунках? Як це відбувалося?
Денис:
Мені важко відповісти на це запитання. Мабуть, ні. Усе залежить від того, що саме можна вважати кризою. Звісно, бувають періоди, коли ми часто сваримось, і це зазвичай відбувається дуже голосно й потужно. Але миритися теж вміємо так само голосно, зважаючи на те, що обоє закінчили театральний. Ми переживаємо таку маленьку кризу кожні два-три тижні, обнуляємось і далі працюємо над створенням кращої версії себе. Саме це, мабуть, рятує нас від масштабної кризи. Найголовніше, що я ще жодного разу не пошкодував про те, що поряд зі мною моя Саша. Ми багато говоримо з нею про все, і навіть якщо виникає певна проблема, працюємо на випередження і промовляємо її на етапі зародження. Мені здається, що криза у стосунках – насамперед брак спілкування. Це може спровокувати непорозуміння та втрату інтересу до людини. Ми ж намагаємося до цього не доводити.
— За що ви цінуєте свою другу половинку?
Денис:
За те, який я є зараз – здоровий та щасливий чоловік, у якого чудова сім'я. Маю розумних і талановитих дітей, займаюся улюбленою справою. Важливо також те, що мені є кого любити, і є ті, хто любить мене. І я знаю, що все це справа рук моєї Саші!
Олександра:
Для мене він просто супергерой! У ньому стільки терпіння, доброти, оптимізму та віри в життя, що це просто не може не заряджати. Він дуже щедрий, врівноважений та цілісний. А ще в нього чудове почуття гумору, з ним можна досхочу насміятися. Денис відданий та надійний – це дуже важливо для мене. Він мій найкращий друг! Це так круто, коли вечори за розмовами непомітно змінюються світанком. Я дуже багато навчаюсь у нього, стаю кращою, сильнішою та впевненішою. Він – моя карта, мій компас.
Фото: пресслужба
