В основі колекції — кейп. Для дизайнерки Maison Sucrée Світлани Мартинюк ця форма не є випадковою чи продиктованою сезоном. Її історія почалася ще в дитинстві — з довгих відрізів тканини, шарфів, драпірувань і спроб створити власний силует задовго до появи самого бренду. Згодом Світлана почала малювати ескізи, працювати з тканинами та поступово повертатися до образів, які роками залишалися частиною її особистої візуальної мови. «В якийсь момент я зрозуміла, що не потрібно відкидати цю частину себе. Навпаки — потрібно йти в неї. І саме вона почала мене розкривати», — розповідає Світлана Мартинюк.
Так кейп-накидка стала центральним образом Maison Sucrée. Її довжина, танець тканини, шлейф і можливість огорнути себе створюють відчуття захищеності та водночас свободи.
Ця ідея набуває особливого значення в українському контексті. Колекція створюється під час війни, коли щоденне життя потребує витримки, а краса може ставати способом зберігати зв’язок із собою.
Одним із символічних мотивів колекції стає Дерево життя — образ, що в українській традиції говорить про безперервність, відродження та зв’язок поколінь. Його коріння уособлює силу й пам’ять, стовбур — стійкість, а гілки — розвиток і майбутнє. Світлана Мартинюк переосмислює цей мотив через вишивку, де орнамент стає своєрідною пам’яттю, переданою ниткою. Так бренд говорить про українську жіночу силу без буквального цитування традиції — через форму, матеріал, ремесло та здатність продовжувати створювати.
До колекції увійшли 15 кейпів-накидок. Для показу їхні силуети стають більш гротескними й театральними: з’являються довгі шлейфи, багатошаровість, об’єм та чорні акценти. Дизайнерка свідомо відходить від виключно м’якої, романтичної естетики, додаючи образам гостроти й характеру.
Для Maison Sucrée важливо, щоб річ не лише створювала візуальний ефект, а й була комфортною в русі та житті.
Колекція SS27 стає для Maison Sucrée розповіддю про повернення до себе — від дитячого інтуїтивного жесту загорнутися у великий відріз тканини до сформованої дизайнерської мови. Як Дерево життя, що знову розквітає, ця історія говорить про здатність відновлюватися, зберігаючи власне коріння.
Валерія Башинська та Ірина Татаренко
Фото: Ольга Заєць
