«Мені 45, і я вдячна богу за те, що я щаслива жінка», — ділиться Катерина Бужинська, яка вже понад 25 років зачаровує слухачів потужним вокалом. У серпні артистка відзначає день народження — і це слушний привід поговорити про важливі життєві уроки, стосунки з болгарським бізнесменом Дімітаром Стойчевим, виховання 7-річних двійнят Катерини та Дмитрика і 17-річної доньки Олени. Ми поспілкувалися про життя співачки у Болгарії, підтримку військових в Україні й те, як вона підживлює власну молодість.
— Катерино, як змінилися ваші погляди на життя з роками? Що стало особисто для вас найбільш важливим, а що, навпаки, втратило значення?
Після того, як ми пережили коронавірус, епідемію і війну, дуже багато речей стали не такими важливими, як раніше. Зараз для мене найважливіше — це моя сім’я, троє діточок, те, як вони себе почувають, їхнє здоров’я, навчання, а також, звичайно, я сама і мій чоловік. Завжди для мене була важлива кар’єра та творчість — нічого в цьому плані не змінилось. А якісь другорядні речі ніколи не були першому плані — наприклад, гонитва за модою чи гостра потреба щось мати, щось комусь доводити. Дякуючи богу, я досягла того, чого хотіла: і сина народила, і двох дочок, і не один будинок сама побудувала, і дерева посадила, відбулась як співачка. Можу назвати себе щасливою жінкою, аби не війна в моїй країні.
— У вас були періоди, які змусили замислитися над крихкістю життя?
Звичайно, коли почалась війна, це був розпач. Я перебувала в Києві, напередодні мала виступ на корпоративі. У сусідній будинок прямим попаданням прилетіло, я все це бачила на власні очі й тоді подумала, що дійсно ми не знаємо, що буде завтра. Я дуже важко це все переживала, пів року не могла співати, пів року після того не приїздила в Україну, і пісня, яка мене вилікувала — це «Сила кохання», пісня про солдатів від імені дружин військовослужбовців. Вона про кохання, яке рятує життя.
Мій рідний брат, професійний спортивний журналіст, який багато років працював на одному з відомих українських телеканалів, пішов добровольцем у лави ЗСУ. До речі, завдяки цій пісні з’явилась можливість відзняти його в кліпі.
— Чи маєте ви особливі ритуали, які допомагають зберігати внутрішню гармонію?
Щоб бути у гармонії з собою, мені допомагає молитва, природа, мої діти, а ще я дуже люблю тваринок. І, звісно, любов. Для мене найважливіше в житті — кохання. Ця енергія дає мені силу, красу, я відразу молодшаю, худну, розквітаю. Якщо немає кохання, я — як квітка без води.
— Наскільки для вас важливі молодість та задоволення власною зовнішністю?
Для кожної жінки, а тим більше для артистки, важливі зовнішність, самопочуття, сексуальність і те, чи привертаєш ти увагу. Для мене це завжди мало значення. Дякую батькам за гени, адже генетика хороша (посміхається). Звичайно, у мене є гарні засоби для догляду, я не економлю на них, але без перебору, в міру. Обережно ставлюсь до різних процедур, і якщо щось роблю, то дуже ювелірно — так, щоб все було природно.
Для мене важливе правильне харчування. Я не сиджу на дієтах, люблю поїсти і їм майже все, крім цукру й хлібобулочних виробів. Насиченого, потужного фізичного навантаження у мене немає, але коли є гастрольні тури й багато концертів, я дуже виснажуюсь на сцені. Буває таке, що після виступу можу схуднути на один-два кілограми. Також люблю плавати й багато ходити пішки. Нещодавно я пройшла програму Маєра для оздоровлення організму — схудла на 4 кг, хоча в принципі я майже 20 років в одній вазі — десь 52-56 кг. Мене тішить, що я можу одягнути концертні костюми 20-річної давнини, і вони на мене добре сідають.
Алкоголь вживаю рідко, п’ю базові вітаміни, але теж у межах розумного. А ще час від часу роблю крапельниці з високим вмістом вітаміну С — для енергії, молодості, підтримки тонусу.
— Чоловік вас часто критикує?
Чоловік ніколи мене не критикував, навіть коли я була вагітна двійнею і виглядала не дуже. У мене були страшні набряки, великий живіт, я себе погано почувала.
Для коханого я завжди королева краси, завжди найкраща, і він у цьому плані великий молодець! Навіть коли я сама собі не подобалася і бачила в дзеркалі, що щось не так, чоловік казав: «Боже, яка ти красива».
— Як ви підтримуєте красу і фізичну форму?
Молодість і краса — це гастролі, пісні, рух, танці, енергія, яку дарують глядачі, це також правильне харчування, масаж. Я обожнюю латиноамериканські танці. Взагалі, найголовніше — це рух, не сидіти на місці.
— Зараз модні всілякі анти-ейдж процедури. Чи вдаєтеся ви до них?
Звичайно, анти-ейдж процедури також потрібні, але робити їх треба тільки у професіоналів, дозовано і дуже обережно. Для себе я обрала ELC Esthetics — салон, який спеціалізується на корекції фігури та косметології. Можу з вами поділитися своїми враженнями від апаратної процедури Robolex Plus. Напевно, багатьом буде цікаво, яка на сьогодні процедура з корекції не потребує реабілітації. У мене багато виступів і тому я не маю на це часу. Процедура містить 4 найважливіших, як для мене, складові: це, по-перше, одночасна стимуляція лімфодренажних процесів, по-друге, зменшення набряків, по-третє, і це важливо — розпад жирових клітин та їх швидке виведення з організму. Для мене важливо розуміти принцип роботи апарату: ударно-імпульсний вакуум, холодний лазер, радіохвильовий RF-ліфтинг, міостимуляція. Це єдина процедура в косметології, коли можна обробляти декілька зон одночасно. Поки ми працюємо з силуетом, мій прес стає сильнішим завдяки міостимуляції. До речі, можна поєднувати різні антицелюлітні програми. Наприклад, якщо я втомлена, в мене була довга дорога, то роблю ендосферу, потім — приємні Styx-обгортання або звичайний ручний relax-масаж. А ще полюбляю процедуру «Вогонь та лід», після якої видно миттєвий результат.
Я не люблю агресивні апаратні методики, тому обираю те, що підходить саме для мене — комфорт та увагу найкращих спеціалістів (як-от лікар Катерина), оригінальні й сертифіковані апарати. ELC Esthetics — це для мене завжди гарний настрій та впевненість у собі.
— Що для вас означає бути сексуальною?
Бути сексуальною — це бути наповненою, енергійно потужною, впевненою в собі й водночас доброю та ніжною. Це коли ти йдеш і просто посміхаєшся, тому що задоволена життям. Комусь, можливо, подобається агресивна сексуальність, але, як я помітила, чоловіки люблять, коли жінка впевнена, спокійна, задоволена, не змучена, коли вона має таку енергію, що хочеться бути поруч з нею, хочеться цієї енергії. Чоловіки не завжди хочуть бачити перед собою суперкрасиву, вони хочуть бачити якраз жінку з цією сексуальною енергією. І в мене вона є.
У соціальних мережах мені пишуть дуже багато чоловіків різного віку. Слава богу, мій чоловік вже не ревнує — він звик, що я відома співачка. Навпаки — щасливий, що його дружина викликає такі погляди й що йому, мабуть, заздрять (сміється).
— Які основні секрети гармонійних стосунків у вашій парі?
У сімейному житті треба бути мудрою жінкою, інколи просто помовчати, піти на компроміс. Треба іноді удати, що ти щось не помітив, але з моїм характером левиці я завжди кажу прямо, як є.
Я прямолінійна. Ми з чоловіком ніколи не мовчимо — якщо щось не подобається, обговорюємо це. Можемо довго дискутувати, але якщо навіть посварились, не треба лягати спати у різних кімнатах. Мені здається, що в таких парах, де час від часу є скандали чи непорозуміння, потім буде гарне примирення. Бо коли все дуже добре, це нецікаво. У стосунках мають бути пристрасті!
— Що вам найбільше подобається у житті в Болгарії? Які традиції ви перейняли від цієї країни?
Болгарія — дуже красива країна. Хто був не тільки на морському узбережжі, а й в центральній частині, ті бачили неймовірно красивий гірський регіон, розкішні зелені гори, мінеральні джерела. Тут дуже смачні овочі та фрукти. Загалом місцева кухня смачна і калорійна.
Що я перейняла від болгар — це, мабуть, традицію повільно пити каву. У них такий ритуал — сідають і довго розмовляють за кавою.
— Як часто приїжджаєте до України?
Ми об’єдналися у творчому тандемі зі співаком Михайлом Грицканом і вже другий рік їздимо в благодійному турі «Воля», записали сім дуетів, зробили класну програму, об’їздили всю Європу, були в Америці, я дала багато концертів в Україні. Загалом зіграли 250 благодійних концертів на користь ЗСУ, зібрали понад 4 мільйони гривень, допомогли нашим збройним силам та отримали орден за сприяння війську. Тож цей рік в Україні я буваю частіше, ніж у Болгарії.
Мій чоловік дуже хвилювався, що я їду в Україну, адже ми виступали у Харкові, Одесі, Дніпрі. Над будинком культури, де відбувались концерти, літали дрони. Виступали у шпиталях і на військових базах, співали для розвідки. Звичайно, ми ніде цього не показували, не транслювали у соціальних мережах.
Це був великий ризик — над нами багато що літало, я молилась, нервувала, пила заспокійливе. Але для себе вирішила: якщо український народ дав мені звання народної артистки у гарні часи, то де я повинна бути зараз? Я живу творчістю і люблю свій народ, тож не можу бути лише за кордоном. Це для мене як перекрити кисень. Краще бути в Україні, незважаючи на все, що нині відбувається. Я в Україні, як риба у воді. Тут мої друзі, мій глядач. В Україні моє творче життя.
— Ваші двійнята, Катерина і Дмитрик, вже підросли. Як ви виховуєте їх, які цінності намагаєтесь прищепити дітям?
Катерина і Дмитрик закінчили перший клас. На жаль, вони не пішли у школу в Києві, а навчаються у Софії. Я так мріяла, щоб на першому дзвонику моїх дітей звучала пісня «Як у нас на Україні», якій понад 20 років, чи «Україна — це ми». До речі, вона увійшла в шкільну програму, її вивчають на уроках музики, і написав її наш геніальний поет, Герой України Юрій Рибчинський, мій творчий хрещений батько. Я так хотіла, щоб мої діти вперше йшли до школи під мамину пісню. Але, на жаль, цього не сталось.
Діти красиві, веселі, дуже люблять співати різними мовами, танцюють. Катя навчається добре, Дмитрик — нормально, але в нього погана поведінка, він такий непосидючий! Ми з ними ходимо в церкву, я навчаю їх бути добрими, допомагати тим, кому важко. Вони усім розповідають, що в них тато болгарин, мама українка, а самі вони народилися в Києві.
— Розкажіть про вашу старшу доньку Олену. Чим вона займається? Ким бачить себе у майбутньому?
Оленочка — моя велика любов! Це така світла дитина, боже янголятко. Цілодобово читає, пише казки, досконало вивчила німецьку та англійську. Цілеспрямована бджілка-трудівниця, яку не цікавлять ні косметика, ні одяг — вона живе у своєму світі. Їй скоро 18 років, але для мене вона все одно маленька. Дуже щира, добра, скромна, вихована, завжди приходить на допомогу. Оленка любить Німеччину і хоче там залишатись.
— Як ви ставитеся до змін, які відбуваються у світі та Україні? Що вас надихає і що викликає тривогу?
Я бачу, що немає жодної стабільності, захищеності й впевненості у завтрашньому дні. Не хочу бути песимісткою, але я реалістка. Треба весь час дякувати богу: прожили цей день, було що поїсти, відпочили, попрацювали, побули разом. Війна і ковід багато чому нас навчили, показали, що все може бути зовсім інакше. Крім того, ще ходять плітки, що може бути й всесвітня війна. Те, що відбувається в Україні — це страх, біль і катастрофа. На жаль, в Європі й світі люди вже не так реагують, а ми, українці, живемо і бачимо це кожного дня.
Хочу подякувати всім людям, які лишились в Україні й не поїхали. Я на кожному концерті кажу, що низько вклоняюсь тим, хто щодня працює на своєму фронті заради перемоги. Хочу подякувати всім, хто молиться за наших захисників і захисниць, хто донадтить. Хочу подякувати всім українським брендам, з якими я більше 5 років співпрацюю і принципово не купую речі інших брендів, тому що підтримую економіку України. Дякую всім українцям за те, що ми єдині й віримо в нашу перемогу.
Можливо, це прозвучить трохи пафосно, але я понад 25 років виступаю за кордоном і співаю пісні про Україну, які об’єднують людей. У моєму репертуарі патріотичні пісні були завжди, а не тільки зараз. Пам’ятаю, як 2001 року на фестивалі в Сан-Ремо мене просили заспівати російською, а я, юна дівчина, настояла і переконала керівників національного італійського каналу «Rai 1», що все ж таки заспіваю українською, бо я з України. Тоді міжнародна публіка почула пісню «О, моя святая Україна».
— Чи підтримуєте нині зв’язок з зірками шоубізнесу? Товаришуєте з кимось?
З багатьма спілкують, з усіма в гарних відносинах — з Павлом Зібровим, Іриною Білик, «ТІК», Петром Чорним. Бачусь з колегами на концертах, обіймаємось, інколи можемо подзвонити один одному. Буває й таке, що зустрічаємось в Європі на виступах.
— Які найважливіші уроки життя ви винесли на сьогодні?
Я з юного віку завжди покладалась тільки на себе і знала: що б житті не відбулось, ти сам відповідальний за те, щасливий ти чи ні. Які ще уроки? Усе в житті — бумеранг. Якщо до тебе підійшли й попросили хліба, звичайно ж, ти не подаси камінь. Завжди, за будь-яких обставин треба залишатися людиною. Я поважаю людей, які живуть за принципами «не бий лежачого», «не кажи за спиною, а скажи в очі». Маю таку розкіш дозволити собі не спілкуватись і не товаришувати, не подавати руку тому, кого не поважаю. Мабуть, це тому, що я ні від кого не залежу.
Для мене важливе слово «свобода». Нещодавно вийшла моя пісня «Viva свобода» — маніфест сильної, впевненої в собі жінки. Я дякую за неї Олі Бажаній, це чудова авторка, яка пише пісні для наших найталановитіших зірок. Ця пісня відгукнулася багатьом жінкам — безліч дівчат писали, що вона дає їм сили жити далі, вони прокидають й засинають з нею. Незважаючи на війну, цей рік виявився для мене дуже плідним: я записала п'ять сольних і шість дуетних пісень.
— Чи хотіли б ви сказати щось собі 20-річній?
Напевно, я б насамперед похвалила себе, тому що у 20 років вже була зіркою. У 18 років перемогла на Міжнародному конкурсі «Слов'янський базар», де представляла Україну, і потім на фестивалі Зелена-Гура в Польщі. Два моїх дипломи гран-прі міжнародних конкурсів висіли у кабінеті президента України. Тож я б сказала: «Молодець! Вір у свою місію і працюй».
Якщо зараз порівнювати 20-річних дівчат з дівчатами тих часів, коли я була юною, це просто неба і земля. Ми зовсім різні. Здається, що тоді я була дуже наївною, і, мабуть, мені потрібно було в житті пережити трагедії та травми, щоб стати сильною, бути стійким олов'яним солдатиком.
Мені сьогодні 45. Я вдячна богу, батькам, друзям, рідним за те, що я щаслива жінка. Хочу попросити всіх українців триматися разом. І дуже мрію зробити переможний концерт у Палаці «Україна».
Фотограф: Анна Петрова
Стиліст: Юлія Резнік
Make: Христина Єфіменко
