Побачити Париж і закохатись: Лідія Таран розповіла про відпустку у Франції

Вперше вона відвідала цю країну автобусним туром у двотисячних. Тоді вийшло побачити лише Париж, але ж правду кажуть – побачити Париж і закохатися. Ведуча зізнається, що у Франції почуває себе затишно, їй подобається місцева природа, люди, історія, мова (яку, до речі, Лідія з донькою Василиною знає і постійно вивчає).

Минулого року поїздку до Франції довелося відкласти через ситуацію у світі, але вже цьогоріч Лідія разом з донькою не впустили можливість знову відвідати країну. Ексклюзивно для Viva.ua Лідія Таран розповіла про свою літню відпустку.

Планування подорожей

Мені вже ні з ким не треба планувати подорожі. Я все роблю сама. Зазвичай намагаюсь обирати нові маршрути, щоб побачити якомога більше. Так було, наприклад, чотири роки тому, під час подорожі до Парижу з 13-річною підопічною «Здійсни мрію» Сашею Брайловською. Ми разом гуляли особливим маршрутом – вулицями легендарного французького міста, розглядали Ейфелеву вежу, були у Діснейленді та мріяли, що Саша обов'язково одужає.

Зараз дівчинка бореться з п’ятим рецидивом і це унікальний випадок – таких дітей у світі взагалі немає. За 12 років, що Саша хворіє з’явився інноваційний препарат, і це дає надію на остаточне її одужання. Я бачу, як вона перемагає і відчуваю, що ці ліки їй допоможуть! На один курс імунотерапії необхідно 5 флаконів дорогих ліків. Завдяки небайдужим людям вже зібрано кошти на перший курс, але таких курсів має бути 5 і з перервою в місяць. Ми всі можемо допомогти Саші!

Цьогоріч ми з донькою відштовхувались від квитків, які в нас були, і які ми 3 рази переносили. До останнього все було під питанням. Ми летіли 17 чи 18, а Євросоюз визнав Україну в зеленій зоні 15. Тобто 2 дні як нам дозволили літати. І було незрозуміло – це тільки на паперах, чи буде працювати на митниці. Але в нашому випадку спрацювало. До речі, жодного українця ми не зустріли.

Подорож під час карантину

Якраз напередодні нашої поїздки українцям спростили правила в’їзду і достатньо було свіжого ПЛР-тесту. Я мала сертифікат про вакцинацію і тест.

Францію так само як і Україну, ділять на зони – ми були на океані, в червоній зоні. Дотримання ковідних обмежень у країні залежить від регіону. У нашій червоній вимагали носити маски навіть на вулиці. На пляжі маски можна було не носити, але багато людей все ж одягали їх, особливо коли проходили повз один одного.

Не можу сказати, що у Франції є певні сталі правила, вони «граються» з правилами. На вулиці стежить поліція. Тераси в кафе відкриті, офіціанти ходять в захисних щитках. І на вході вимагають показувати QR-код. От з цим були певні складнощі – ми його не можемо мати, тому що не громадяни цієї країни. Але сильно це нам не заважало – ми готували та їли вдома.

Система QR-кодів там трохи дивна – у кафе без нього не пускають, а от на паром можна було купити квитки без проблем. Найбільше мене здивувало і вразило те, що український сертифікат про вакцинацію у Франції взагалі не розуміють. Коли бачать папірець, на якому багато різних печаток, написано від руки, надруковано – у них розбігаються очі. Я пояснювала їм, що ми з України й це наш міжнародний сертифікат про вакцинацію і вони без проблем пропускали. У випадку малої – ми кілька разів робили швидкий тест.

У нас з собою ще були тести на антитіла, дійсні протягом 2 тижнів. Оскільки ми перехворіли з малою, а я ще й вакцинована, то антитіла в обох були високі. Тільки один раз ми показували ці тести. Більше у нас не питали.

Лідія Таран і її донька Василина

Нові враження, розваги, їжа

Основна наша активність полягала у переміщенні країною та приготуванні їжі. В невеликому містечку, біля Атлантичного океану – Жар-Сюр-Мер, був відкритий гольф-клуб, тому я спробувала цей вид спорту. Ми з Василиною кілька разів грали в теніс, там же на території. Багато катались на велосипедах – брали напрокат на весь час. В місто заборонено в'їжджати на авто. Там всі маршрути зроблені повністю для велосипедистів, тому пересуватися можна або на двоколісному, або на свої двох. Ми їздили на Le VéloSoleX, або просто Солєкс, 1966 року випуску. Незабутні враження!

У Франції я їла багато десертів. Їх готують і у нас, але на рідній землі вони смакують більш автентично. У Франції заведено снідати солодким – круасаном з кавою або пирогом. І ми жодного разу на сніданок не з'їли омлет чи щось таке. Тепер буду кілька місяців позбавлена радості десертів і солодкого.

Мої близькі друзі живуть в тій частині Франції, яка ближче до Люксембурга, і ми прилетіли туди, тому що це дешевше, ніж в Париж. Звідти ми поїхали до узбережжя Атлантичного океану. Ми обрали незвичайний маршрут – вперше в житті я перетнула країну поперек двічі.

Ми були на сході в регіоні Лорен, звідки походить усім відомий пиріг – кіш Лорен. Відвідали заповідник Балон Де Вож. Його всі знають: там є джерело Віттель. Також заїхали у чудове місто Страсбург. Бачили гори, і рівнини, а потім ще й океан. Відвідали ту частину Франції, в якій ніколи раніше не були. Ідеальні місця для відпочинку – я вважаю.

Нам з малою сподобалось у Шенгені, що в Люксембурзі. Постояли на батьківщині шенгенської зони, на місці, де зустрічаються Франція, Німеччина та Люксембург.

Житло

Спочатку ми жили у друзів, потім в готелі, також винаймали апартаменти на морі. Ми розподілили час так, щоб жити в різних місцях і побачити якомога більше. У нас була нагода пожити у місцевих і відчути себе не просто туристками, а корінними жителями.

В один з днів ми з Василиною сіли на велосипеди та до вечора їздили вздовж річки Мозель – це великий велосипедний маршрут, довжиною 200 км. Ми подолали велику його частину. Дуже мальовничі види: пасуться буйволи, скачуть лосі, люди сплавляються по річці! Дуже гарна екологічна атмосфера!

Новини у Франції та в Україні

Ми трохи дивились місцеве телебачення, і зокрема новини. Країни різні, і новини теж відрізняються. У Франції більше міжнародних новин. Вони більше вписані у світ по контексту. У нас не було проблем з розумінням мови – Василинка вільно розмовляє французькою, а я стараюсь вільно говорити:)

В них інша країна, свої традиції у вечірніх програмах. Там одні й ті самі ведучі ведуть їх по 30-40 років. В них прийнято на загальнонаціональних каналах в прайм-тайм обговорювати вихід нової книги. У нас же людям поки що не дуже цікаво так довго обговорювати літературу. Може, в майбутньому.