Багато жінок шукають відпочинку у відпустках чи спа, але замість полегшення отримують лише коротку паузу. Бо тіло можна розслабити за кілька годин, а душа розквітає лише тоді, коли ми перестаємо грати чужі ролі, виконувати чиїсь цілі й повертаємося до себе. Ретрит – слово, яке набуло особливої популярності останніми роками. Та що стоїть за ним насправді?
Ірина Блонська – психолог, духовна наставниця й провідниця з понад 40-річним досвідом у системних розстановках і трансформаційних практиках. Її ретрити проходять в Україні, Європі, США та Азії – вони допомагають людям не просто відпочити, а зустрітися з собою справжніми, знайти опору, цілісність і живий зв’язок із душею.
Ми поговорили з Іриною про те, чим ретрит відрізняється від звичайної подорожі, як відчути, що настав час для внутрішньої зупинки, і чому цей досвід – про дорослість, свободу й любов.
— Ірино, багато хто сприймає ретрит як модний формат відпочинку. У чому його справжнє призначення?
Справжнє призначення ретриту – дати людині зустріч із собою. Не просто відпочити, а побачити, що всередині живе те, що стримує – страхи, образи, старі дитячі болі. Вони непомітно керують нашим життям, поки ми не готові подивитися на них чесно.
Ретрит створює простір, де все це може піднятися не для того, щоб боліти, а щоб звільнитися. І коли ми бачимо, що саме нас тримає, у нас з’являється вибір. А з вибором приходить сила жити інакше.
— Чому ретрит – це не втеча, а а зустріч із собою?
Коли ми втомлені, розгублені чи спустошені, здається, що треба кудись утекти – від роботи, людей, побуту, навіть від себе. Але втекти нікуди не можна. Усе, від чого ми тікаємо, живе всередині. Ретрит – не про втечу від життя, а про зустріч із ним.
Ми звикли жити в напрузі – постійно старатися, контролювати, доводити. Навіть коли прагнемо змін, часто робимо це з тією ж напругою. Але зустріч із собою не потребує зусиль. Вона відбувається тоді, коли ми розслабляємося і дозволяємо життю торкнутися нас. На ретритах ми повертаємося до цієї природності – як у дитинстві: через гру, через рух, через тіло. Коли немає напруги й контролю, відкривається глибина. І те, що колись боліло, поступово перетворюється на легкість і тепло.
Іноді це виглядає просто. Хтось уперше дозволяє собі заплакати – без сорому, без стримування. Хтось, навпаки, вперше сміється по-справжньому – від щирості, а не з ввічливості. Хтось нарешті каже «так» життю, «так» собі, «так» любові. І саме в ці моменти починає розкриватися душа – не через знання, а через відчуття.
Під час ретриту ми створюємо простір, де людина може зупинитися і почути – що в ній справжнє, а що нав’язане, чуже, віджите. У цій тиші поступово зникає потреба боротися. Приходить ясність і довіра – до себе, до свого тіла, до життя.
Після глибинної роботи ми завжди даємо тілу простір звільнити все, що піднялося. Бо саме тіло пам’ятає старі історії, навіть тоді, коли розум давно їх забув. І коли тіло відпускає, у людині народжується тиша, легкість і відчуття живого потоку життя.
— Чим ретрит відрізняється від відпустки чи спа-програм?
Слово retreat походить з англійської і означає «усамітнення», «відступлення». Спочатку ним називали період, коли людина свідомо виходить із зовнішнього шуму, щоб побути в тиші, зустрітися з собою та з наставником, який підтримує цей процес.
Сьогодні ретритом називають майже все – від кулінарних подорожей до яхт із вином. Але справжній ретрит – це про внутрішню зустріч. Це не «відпочинок від життя», це спосіб зустріти справжнє життя в собі.
Так, ми теж працюємо з тілом – через масажі, дихання, рух. Але це лише двері. Головне відбувається в душі. Коли вона звільняється від старих страхів і програм, з’являється легкість – у тілі й у серці.
На ретриті людина не просто спостерігає за собою – вона входить у процес, який змінює стан.
— Які трансформації найчастіше відбуваються з людьми під час ретриту?
Найперше – люди починають бачити. Бачити, що саме вони створюють у своєму житті. Хтось помічає, що постійно злиться чи ображається, хтось – що несвідомо руйнує близькість, тікає в роботу або контроль.
І в якийсь момент приходить тиша. Людина перестає лікувати інших, рятувати, доводити, боротися – і вперше зупиняється перед собою.
Це момент пробудження. Коли починаєш бачити свої реакції й дії – без оцінок, просто чесно. З цього народжується справжня зрілість: розуміння, що ніхто не винен, і що відповідальність – у моїх руках.
І разом із цим приходить сила. Сила жити, творити, діяти не з болю, а з любові. Людина починає відчувати, що життя більше не потрібно виправляти – достатньо в ньому бути. Це дуже глибокий процес.
— З якими запитами люди приходять і що знаходять у результаті?
Найчастіше приходять із простими запитами: «Хочу бути щасливою», «Хочу перестати страждати», «Хочу зрозуміти, хто я». Але це лише початок – перший поклик душі. Під час роботи люди бачать, що ніхто зовні не зробить їх щасливими, бо джерело – всередині. І що зміни починаються не з обставин, а з власних рішень.
Коли приходить це усвідомлення, змінюється все: вирівнюються стосунки в родині, з дітьми, з партнерами. Зникає напруга, боротьба, внутрішній спротив. На їхнє місце приходять спокій, ніжність і глибоке прийняття.
Іноді це усвідомлення приходить через біль, іноді – через полегшення. Хтось раптом розуміє, що може говорити «ні» – і в цьому знаходить свободу. Хтось, навпаки, вперше відкриває серце – і впускає у своє життя любов, яку колись боявся прийняти.
— Як зрозуміти, що настав час їхати на ретрит?
Цей момент завжди відчувається. Якщо вам здається, що ви застрягли, не бачите виходу або не розумієте, куди рухатися далі – це і є сигнал. Ми роками накопичуємо патерни й захисти, які колись допомагали вижити, але з часом стають тісними. І тоді з’являється відчуття: «Я більше так не можу». Це не криза – це поклик душі. Ретрит допомагає перезаписати ці програми і створити новий внутрішній досвід.
— Ви називаєте ретрит «дорослим вибором». Чому?
Тому що це вибір взяти відповідальність за своє життя. Дорослість починається там, де я перестаю чекати, що хтось мені щось дасть – любов, опору, сенс. Коли я перестаю вимагати від світу і починаю творити зсередини. Ретрит – це момент зустрічі з цією дорослою частиною себе.
Ми м’яко допомагаємо побачити, як часто людина живе з дитячої позиції – ображаючись, звинувачуючи, очікуючи. І коли вона бачить це без осуду, а з любов’ю, відбувається зрушення: з’являється зрілість.
Дорослий стан – це не про серйозність. Це про ясність і спокій. Про здатність діяти з любові, приймати рішення, не втрачаючи себе. І коли людина входить у цей стан, життя починає відгукуватися по-новому.
— Яку роль відіграє простір – тиша, природа, відсутність звичного ритму?
Це дуже важливо. Коли людина виходить зі звичного середовища, де все «на автоматі», вона нарешті починає чути себе. У тиші з’являється глибина, а в природі – відчуття присутності.
Ми навіть просимо не сидіти поруч із близькими, щоб кожен міг побути наодинці зі справжнім собою. Тиша – це простір, у якому народжується усвідомлення.
— Чим відрізняються ретрити в Європі від тих, що ви проводите в Україні?
Насправді запити всюди однакові. І жінки, і чоловіки – незалежно від країни – прагнуть одного: жити щасливо, з любов’ю, у гармонії з собою.
Відрізняється лише контекст – темп життя, рівень внутрішньої свободи, готовність іти вглиб. Але суть завжди та сама: зустріти себе справжнього і навчитися бути в потоці життя.
— Що головне людина забирає з собою після ретриту?
Ретрит закінчується, але шлях до себе триває. Бо жити в контакті з душею – це не подія, а стан, який ми щодня обираємо знову.
— Що б ви хотіли побажати тим, хто тільки відчуває поклик до цього шляху?
Я б побажала не чекати «зручного моменту». Бо життя відбувається саме зараз. І якщо душа кличе – значить, вона вже готова.
