Її дебютна виставка «Хмари», що відкрилася 8 травня 2024 року в Берліні, зібрала несподівано велику аудиторію. У відвертому інтерв’ю художниця розповідає про шлях до мистецтва, вплив лондонського неба на творчість і нові плани.
Я дійсно змінила своє життя та сферу діяльності з початку війни. Це було складно. Першим кроком стало навчання в Central Saint Martin. Не знала, куди це мене приведе, мені просто пощастило мало платити (бо українка), і я розглядала це як чудову можливість. Мені потрібно було знайти, чим зайнятися. Коли люди приїхали 8 травня 2024 року, я не усвідомлювала, що людям у Берліні до вподоби відвідувати такі заходи. Але, звісно, мені приємно, особливо коли люди виявляли свою зацікавленість і запитували щось глибше, ніж просто «Вау, ти круто малюєш».
— Ви малюєте вже давно. Де ви навчалися і якій техніці віддаєте перевагу?
Перші кроки були 2019 року в Україні, коли почався Covid-19 і я опинилася там замкненою одразу після приїзду з модельного контракту з Афін. Я просто почала читати та шукати, купувала різні види фарб, як-от акрилові та олійні, просто щоб зрозуміти, що це таке і як це використовувати. Пробувала творити з епоксидної смоли — це було просто цікаво. Потім почала брати уроки академічного рисунку в Києві у професіоналів. Ну, звичайно, в Лондоні є UAL, що було для мене значущим. Але в Лондоні, звичайно, я брала приватні уроки, і в мене декілька вчителів. Нині малюю тільки олією.
— Ви сказали, що лондонські хмари змінили ваше життя і стали натхненням. Розкажіть нам про характер лондонського неба та ці зміни. Скільки часу вам знадобилося, щоб намалювати роботи, які виставлялися в Берліні?
У Лондоні абсолютно незвичайні хмари та й усе небо, я ніколи раніше не бачила нічого подібного. Це, мабуть, можна пояснити тим, що ми на острові. Я була схвильована і вивчала це. Потім вирішила намалювати. Одна картина загалом потребує приблизно місяця, іноді довше.
— Цикл ваших картин «Хмари» стимулює людей частіше дивитися на небо, бо найсильніша підтримка надходить зверху. Які ще ідеї ви включили в концепцію виставки? Чи бачили ви коли-небудь ангела, довго дивлячись на лондонські хмари?
Що стосується мене, то небо та хмари — це про емоції. Вони всі різні, і я їх так назвала. Щодо чорно-білого малюнка, я описую його як принесення світла до темряви. Не можна просити темряву піти, потрібно увімкнути світло. Ми не побачимо світла дуже ясно, доки темрява не буде присутня на тому самому полотні. Так само й у житті.
— Коли і де ви плануєте другу виставку і чому вона буде присвячена?
Звичайно, як прийде час. Але насправді зараз фокус на Британію та Європу. Все, що я пишу, тісно повʼязане з моїм життям, але я не виключаю того, що наступну виставку можу присвятити дорогим мені людям.
