Viva Переможці, Viva Переможці 2, журнал Viva, журнал Віва, журнал Віва Переможці, Володимир Воропай, герої АТО, герої АТО інтерв'ю, Віва Переможці інтерв'ю
Фото: Олександр Мордерер

Герой АТО Володимир Воропай: "Якби наперед знав, що зі мною станеться, все одно пішов би на війну"

Сайт Viva.ua публікує історії героїв нового спецвипуску "Viva! Переможці", підготовленого командою журналу Viva! та ТСН. Це 15 надихаючих історій про мужність та силу духу ветеранів АТО й паралімпійців, які втратили частини тіла, але не втратили жаги до життя.

Сьогодні - розповідь про відважного морського спецназівця Володимира Воропая. Усі кошти з продажу журналу підуть на психологічну реабілітацію та спортивне протезування ветеранів АТО.

Володимир Воропай з елітного морського спецназу підірвався на міні й втратив ногу. Після поранення та кількох операцій його мучив такий страшний біль, що медики не знали, як починати протезування. Після експериментального лікування 70-градусним морозом і тривалої реабілітації він не лише може нормально ходити, але й повернувся до військової служби. Чоловік впевнений: якби не поранення, не знайшов би нових друзів і кохану дружину.

Підтягнутій спортивній фігурі 45-річного Володі позаздрили б не тільки його однолітки, але й удвічі молодші хлопці. Під час зйомок «Переможців» його змушують балансувати на тоненькій дошці на висоті метра від підлоги, а потім – боротися з невидимим супротивником. Майстер з рукопашного бою вправно, ніби каскадер для кіно, наносить удари тією самою протезованою ногою. За ходою ж, коли він в одязі, здогадатися про особливість його тіла зовсім неможливо.

Родича-волонтера викрали на Донбасі

Народився майбутній спецпризначенець на День захисника України і українського козацтва, 14 жовтня. Батьки – звичайний робітник і вихователька у дитячому садочку. Виріс у Харкові, відбув строкову службу в армії, закінчив педінститут. Усе життя працював інструктором із виживання та охоронцем.

Герой нового спецвипуску "Viva! Переможці" Володимир Волопай

Фото: Олександр Мордерер

Обкладинка нового спецвипуску журналу «Viva! Переможці». Придбати спецвипуск можна в кіосках із пресою в усіх містах України, крім зони АТО й АР Крим. Усі кошти з продажу журналу підуть на психологічну реабілітацію та спортивне протезування ветеранів АТО.

Друга частина соціального мультимедійного проекту  «Переможці» - спільна робота команди Телевізійної служби новин ТСН на телеканалі 1+1 та Viva! Лучший журнал о звёздах.

Проект «Переможці» - це і вражаючі фото, створені Олександром Мордерером і Тетяною Рубльовою, і відеоарт з неймовірними кадрами зі знімального майданчика, і цикл сюжетів новин ТСН, і спеціальний благодійний випуск журналу VIVA! Переможці.

У кадрі – люди з необмеженими можливостями, ветерани АТО та паралімпійці, які втратили частини тіла, але не втратили сили духу! 15 нових надихаючих історій про мужність та перемоги над собою, над болем, над обставинами.

Партнерами «Переможців» стали: Андрій Мацола, засновник Центру практичної допомоги захисникам України AXIOS, Міністерство закордонних справ України, Національний паралімпійський комітет, благодійний фонд «Серце воїна», Клініка доктора Валіхновського, туристична компанія «Феєрія», RunUkraine, організатори візиту Ніка Вуйчича в Україну агенція Key Strategy, дизайнер Андре Тан.

Наші досягнення: За перший рік існування проекту ми здійснили всеукраїнський та світовий виставковий тур. Виставка відвідала 15 країн та 18 міст. За цей час більше 20 млн людей дізналися про проект.

Спецвипуск «VivaПереможці 2» - 15 надихаючих історій про ветеранів АТО та паралімпійців, які втратили частини тіла, але не втратили сили духу й жаги до життя.

«Команда Viva! сьогодні представляє новий спецвипуск «Viva! Переможці», який став логічним продовженням мультимедійного проекту «Переможці». Благодійний номер вже можна придбати в кіосках преси по всій Україні», - сказала головний редактор журналу Viva! Іванна Слабошпицька.

Усі кошти з продажу журналу підуть на психологічну реабілітацію та спортивне протезування ветеранів АТО.

Герой нового спецвипуску "Viva! Переможці" Володимир Воропай

Володимир зізнається, що для нього війна фактично почалася з появи російських прапорів у рідному місті та сімейної трагедії. «Я не знав, що таке Майдан. Не цікавився, за які цінності там борються люди. Почав прозрівати, коли побачив Межигір’я, золоті батони та дачу колишнього генпрокурора Віктора Пшонки, – тихо й зосереджено говорить Володимир. – Остаточно ж мене «дістало», коли побачив російські прапори на підозрілих масовках у Харкові. Раніше не вважав росіян за ворогів, але й ці прапори, й захоплення Криму – це вже було занадто. На жаль, у мене був ще й дуже особистий привід взяти до рук зброю: чоловік моєї сестри був волонтером, майданівцем. Ми схильні вважати, що коли сепаратисти тимчасово захопили владу в Краматорську, його взяли в полон чеченські бойовики. Він зник безвісти».

Зникнення родича-активіста й стало тією самою останньою краплею. Володя пішов у військкомат проситися на війну. Його записали в резервісти та викликали вже в січні 2015 року. «Моя професія, гарна фізична підготовка, вміння поводитися зі зброєю – через усе це мене одразу розподілили в елітний 73-й центр морських спецоперацій. Простою мовою, на війну я пішов морським котиком. Почувався у своїй тарілці».

Підірвався на міні після нічного бою

Охоче розповідаючи про своє життя, Воропай, одначе, мовчить про бойові операції, в яких устиг взяти участь. Це особливості самого підрозділу. «Взагалі нічого не можна говорити. І так ризикую, що зараз інтерв’ю даю, – пояснює він. – Тим більше, я продовжую нести службу і вдячний командирові, який дав на це добро. Зараз беру участь у фізичній підготовці особового складу. Приймаю нормативи, слідкую за тренажерами, снарядами, обладнанням. Психологічно дуже важко було перейти з бойових виходів на такі обов’язки. Моя бойова група була для мене сім’єю».

Усе ж таки Володя ділиться не надто приємними спогадами про те, як отримав поранення. «13 червня 2015 року ми виконували завдання вночі. Нас зустрів ворог – відкрив вогонь з близької відстані. Ми потребували підкріплення, та не мали зв’язку. Було дуже гаряче. Навіть думали, що наш командир загинув. Я, як його заступник, прийняв рішення йти по допомогу. Рушили в бік наших позицій удвох із напарником. Я був замикаючим – постійно озирався, аби нас не наздогнали. Тому в якийсь момент я відстав, почав рухатися не по його слідах і підірвався на міні», – пригадує він.

Пояснює: спершу чуєш вибух, а потім тебе підкидає вгору, перевертає. Під впливом адреналіну не відчуваєш страху й паніки, а починаєш ніби виконувати програму з надання собі першої допомоги. «Одразу помацав ногу. Зрозумів, її більше у мене нема. Друга нога була посічена осколками й камінням, з пробитої та обпеченої руки також текла кров. Із дірки в руці я сам витягнув шматок своєї рукавички. Товариш почув вибух, повернувся за мною. Допоміг накласти перший джгут, ще з двома я впорався сам. Зняв з мене амуніцію, – спокійно розповідає Володя і показує в телефоні фото почорнілої воронки від вибуху та власний черевик у ній. – Бачите, це хлопці зняли на наступний день, коли повернулись за моєю «снарягою». Там ціле мінне поле виявилося при світлі дня. До речі, ідентифікувати міну так і не змогли. Певно, якісь нові розробки «братського» воєнпрому».

Герой нового спецвипуску "Viva! Переможці" Володимир Воропай

Фото: Олександр Мордерер

Напарник ніс мене на собі два кілометри

Якби не напарник, зараз зізнається Воропай, шансів врятуватися було б дуже мало. «Я намагався спочатку стрибати на одній нозі, спираючись на його плече, але втрачав сили. Один із джгутів був накладений неправильно – і через це я втратив дуже багато крові. Почав непритомніти. Тоді мій напарник взяв мене на плечі і поніс на собі. Це все тривало кілометри зо два. Ми обидва були виснажені. Тому сказав йому йти далі до наших самому, пояснив напрям. Намагався повзти у той же бік, але втрачав свідомість. Зрештою, підмога по мене повернулася – сам, звичайно, я б нікуди не доповз. Та й вони б не могли чекати, бо вже мали переміщуватися в іншу точку».

Далі була евакуація до лікарні, складні операції, галюцинації. При цьому Володимир вирішив не повідомляти нікого з родичів про те, що відбувається.

«Мене донесли на обумовлене місце зустрічі з групою підтримки. Командир зведеного загону на своїй машині прорвався через ті кляті мінні поля і довіз у супроводі медика підрозділу на наш блокпост. Там на нас чекала і швидка. Спочатку мене доставили в лікарню Маріуполя, прооперували. Коли прийшов до тями, у мене були галюцинації. «Воював», кричав, думав, що стріляю у когось. Ще й не знав на той момент, що командир вижив у тому бою. Переживав його «смерть» набагато гостріше, ніж втрату власної ноги. Потім переправили до Дніпра літаком, де від ноги довелося відрізати ще шість сантиметрів. Тканини були вже мертві, лікарі пояснили, що їх не врятуєш», – відновлює він послідовність подій.

Божеволів від болю, але віджимав гантелі

Тоді Воропай думав, що під час лікування не виникне жодних проблем, і він уже «на двох» приїде в гості до мами, про все розповість. «Сподівався, що буде легко і просто. Зашиють, поставлять протез, і вже тоді з’явлюся вдома. Мамі я не сказав, що воюю у бойовому підрозділі, ще й у спецназі. Тож замість мами і сестер зі мною у шпиталях панькалися волонтери. Годували, відволікали, возили на концерти, у дельфінарій. Ну й побратими телефонували, постійно підтримували», – з усмішкою каже учасник проекту. Проте негаразди почалися від самого початку. Чоловік мучився від виснажливого постійного болю, не міг спати ночами. Лікарі – й ті жахалися і лише розводили руками. Проте вже тоді, в реанімаційному відділенні, він сказав собі, що буде нормально ходити й не збирається чути на свою адресу слово «інвалід». Перемагаючи біль, почав робити фізичні вправи. «Я лежав на лікарняному ліжку і тренувався з гантелями. Бодай руками, як-небудь, але я займався спортом разом із іншими пораненими з моєї палати. Нам допомагали фізіотерапевти. Це був єдиний спосіб відволіктися від болю. Ніякі ліки не діяли. Так тривало з півтора місяця. Нервова система вже просто не витримувала. Через больовий синдром і мови не було про встановлення протезу. Сумнівалися навіть, чи це взагалі вдасться зробити».

Герой нового спецвипуску "Viva! Переможці" Володимир Воропай

Залишали голим у морозильній камері при - 75 °С

Врятував від болю науковий експеримент. Знайомі волонтери запропонували пройти в Харкові лікування холодом. «Справитися із болем допоміг курс кріотерапії. Це коли тебе повністю роздягають і заводять в самих лише трусах і шапці в морозильну камеру. Температура у ній коливається від 70 до 75 градусів морозу. Спочатку стоїш там одну хвилину, потім дві, і так десь до шести хвилин максимум. У мене було до трьох десятків таких сеансів, – розповідає Володя. – Можливо, у майбутньому доведеться повторювати процедури, адже біль може повертатися».

Восени 2015-го, коли гострий біль нарешті зник, можна було перейти до протезування. Підбір «нової ноги» вдався, зрештою, з шостої спроби. Особливість цього протезу в тому, що він пристосований лише для ходьби у повсякденному житті, проте аж ніяк не для спорту чи Володиної професії. Адже він продовжує служити в 73-му центрі. «Протезування, реабілітацію – все це мені зробили за державний кошт. І стопа в мене стоїть німецька, сучасна. Ходити у ній пішки – суцільне задоволення, нема на що скаржитися. Але для подальшої служби в армії мені потрібен спортивний протез, розрахований на серйозні фізичні навантаження. Орієнтовно його вартість, залежно від комплектації, може коливатися від 180 до 300 тисяч гривень», – розповідає спецназівець.

Стрибав з парашутом і хоче ще

Врівноважений і тихий протягом усієї розмови, Володя лічені рази зривається на емоції, підвищує тон, сміється. У нього по-дитячому радісно горять очі, коли він згадує, як уперше після поранення став на обидві ноги. «Тримався за спеціальні поручні руками, не міг ще йти, але в голові вже пульсувало «У мене знову є нога!» Я розумів, що якщо я буду в одязі, то ніхто нічого не помітить! Ніби знову почувався людиною, – описує він свої переживання. – А потім воно як все відбувається? Ось ти на двох милицях, ось на одній, ось тримаєшся за плечі реабілітолога, ось він відпускає тебе від себе на кілька кроків, тоді пройтися коридором, а ось ти вже граєш із ним у футбол».

Сьогодні Воропай впевнено бачить себе на службі: хоче бути корисним своєму підрозділові, ділитися досвідом із молодшими товаришами. Для цього він мусив насамперед повністю відновитися фізично. Через день він тренується протягом 1-2 годин: займається кросфітом, качає прес, відтискається, підтягується, присідає і навіть недавно пробіг зо триста метрів. Також готується до міжнародних спортивних ігор ветеранів INVICTUS GAMES у Канаді – з-поміж дисциплін обрав собі веслування і велосипед. Планує кілька разів на тиждень їздити до Миколаєва у тренажерний зал, позаяк у рідному Очакові геть немає сучасного спортивного обладнання.

І хоч уже після поранення Володя стрибав із парашутом з 4000 метрів у парі з інструктором, поки що він вкрай обмежений технічними можливостями свого протеза. «У мене справді висока планка. Хочеться бути на рівні з іншими товаришами: регулярно бігати крос, піднімати штангу, занурюватися із аквалангом, стрибати з парашутом. Не збираюся підлаштовувати своє життя під протез! Нехай протезування вчиться задовольняти потреби таких, як я», – переконаний «морський котик».

Крім того, головний корабельний старшина Воропай мріє отримати власне житло, купити машину й нарешті переманити кохану дружину-волонтера з Харкова до Очакова. 

Надія Пінхасова, дружина:
«Першу пропозицію одружитися сприйняла як жарт»

Володя познайомився із майбутньою дружиною влітку 2015 року: його привезли у харківський Інститут протезування, а вона як волонтер прийшла провідати «новенького» в одній із палат. «Напевно, була якась симпатія з його боку. Він попросив мій номер, почав писати. Я ж не могла ігнорувати його – людині треба спілкуватися, повертатися до життя. Але атошники на лікуванні частенько залицяються, тож я звикла подібні речі або відсікати, або переводити на жарт. Одначе, за півроку Володя запропонував одружитися. Я всерйоз це не сприйняла, запропонувала й надалі бути друзями. Через деякий час якось жартома скинула йому посилання на проект, у якому люди одружуються за 24 години. Власне, так ми і зробили», – розповідає Надія. – Він переміг своєю наполегливістю й серйозністю намірів». 

Герой нового спецвипуску "Viva! Переможці" Володимир Воропай

На фото: Володимир Воропай з дружиною

Цитати героя:

1. Відчувати у спілкуванні небайдужість, співпереживання – це пораненим потрібно. На відміну від жалощів і плачу.

2. Треба бачити позитивні сторони навіть у пораненні. Моє життя, наприклад, дуже змінилося. Раніше воно було активним фізично, але не наповнене спілкуванням з іншими людьми.

3. Якби наперед знав, що зі мною станеться, все одно пішов би на війну. Завдяки їй зустрів справжніх друзів і свою кохану дружину.

4. Живу сьогоднішнім днем. Намагаюся не думати ані про минуле, ані про майбутнє. Особливо про те, коли закінчиться війна. Моє завдання – захищати країну.

5. Хотів би побажати усім пораненим або скаліченим на війні учасникам АТО, щоб вони не пиячили, не скочувалися вниз. Хлопці, ви потрібні країні – вам іще в тилу воювати за зміни на краще! Поки буде важко, вас щонайменше підтримають медики і волонтери. Вони в нас гори вміють перевертати. 

Фото: Олександр Мордерер; Тетяна Рубльова, арт-директор студії Олександра Мордерера, з сімейного архіву героя

Обкладинка нового спецвипуску журналу «Viva! Переможці». Придбати спецвипуск можна в кіосках із пресою в усіх містах України, крім зони АТО й АР Крим. Усі кошти з продажу журналу підуть на психологічну реабілітацію та спортивне протезування ветеранів АТО.

На фото - команда проекту: Ростислав Валіхновський, Тетяна Захарченко, Олександр Мордерер, Андрій Ушенко, Тетяна Рубльова, Андрій Мацола, Андре Тан, Єлизавета Мерешко, Олександр Сарабун, Соломія Вітвіцька, Іванна Слабошпицька, Юрій Дмитренко, Роман Торговицький, Анна Гвоздяр

Друга частина соціального мультимедійного проекту  «Переможці» - спільна робота команди Телевізійної служби новин ТСН на телеканалі 1+1 та Viva! Лучший журнал о звёздах.

Проект «Переможці» - це і вражаючі фото, створені Олександром Мордерером і Тетяною Рубльовою, і відеоарт з неймовірними кадрами зі знімального майданчика, і цикл сюжетів новин ТСН, і спеціальний благодійний випуск журналу VIVA! Переможці.

У кадрі – люди з необмеженими можливостями, ветерани АТО та паралімпійці, які втратили частини тіла, але не втратили сили духу! 15 нових надихаючих історій про мужність та перемоги над собою, над болем, над обставинами.

Партнерами «Переможців» стали: Андрій Мацола, засновник Центру практичної допомоги захисникам України AXIOS, Міністерство закордонних справ України, Національний паралімпійський комітет, благодійний фонд «Серце воїна», Клініка доктора Валіхновського, туристична компанія «Феєрія», RunUkraine, організатори візиту Ніка Вуйчича в Україну агенція Key Strategy, дизайнер Андре Тан.

Наші досягнення: За перший рік існування проекту ми здійснили всеукраїнський та світовий виставковий тур. Виставка відвідала 15 країн та 18 міст. За цей час більше 20 млн людей дізналися про проект.

Спецвипуск «VivaПереможці 2» - 15 надихаючих історій про ветеранів АТО та паралімпійців, які втратили частини тіла, але не втратили сили духу й жаги до життя.

«Команда Viva! сьогодні представляє новий спецвипуск «Viva! Переможці», який став логічним продовженням мультимедійного проекту «Переможці». Благодійний номер вже можна придбати в кіосках преси по всій Україні», - сказала головний редактор журналу Viva! Іванна Слабошпицька.

Усі кошти з продажу журналу підуть на психологічну реабілітацію та спортивне протезування ветеранів АТО.

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ: Журнал VIVA! и ТСН презентовали спецпроект "Переможці" и открыли фотовыставку

новости партнеров
Loading...

Загрузка...
comments powered by HyperComments