Бумбокс, Андрей Хлывнюк, Бумбокс интервью, Андрей Хлывнюк интервью, Андрей Хлывнюк дочь, Бумбокс 2017, Бумбокс журнал вива
Фото: Соня Плакидюк

Лідер "Бумбокс" Андрій Хливнюк: "Без кохання все перетворюється на декаданс. Це не життя, а підробка"

Перед початком концертного туру Бумбоксу «Голий Король» Андрій Хливнюк в інтерв’ю для Viva! говорив про прості складні речі й переконав нас, що, як і раніше, людині не потрібні чужі світи та підкорення космосу – людині потрібна людина.



Читати між рядків, розуміти жінок, замовляти сни і зватися людиною непросто, та можливо, коли дуже сильно любиш.

– Під час роботи над міні-альбомом «Голий король» що нового ти дізнався про себе, про людей?

Кожен раз, коли ми сідаємо робити нову платівку, щось відкриваємо в собі перш за все. Це як були, так і залишаються розмови нас самих із собою. Це вже друга чи навіть третя платівка, записана нами на «Бобіні». І, думаю, не остання. У новому альбомі є соціальні й жартівливі пісні. Є пісні про кохання. Є композиція на вірші Артема Полежаки, хоча мені й довелося написати приспів до неї самому. Пропєтлять нє удалось. (Посміхається) Взагалі рідко буває, коли я пишу пісні про щось одне – завжди про щось іще. Тому звертаюся до читачів журналу і слухачів платівки: читайте між рядків, будь ласка.

– А коли ти востаннє читав між рядків?

Нещодавно я був на чужому концерті, і мені здалося, що там точно треба було читати між рядків, а я читати не вмію. Я взагалі не можу сказати, щоб мене щось так вразило з останнього побаченого чи прочитаного. Я як любив Формана в кіно, так і люблю. Як любив Хема в літературі, так і продовжую любити.

– Стосовно мистецтва, що не чіпляє, якось бідкався художник Олег Куліков. Буцімто, навіть Мона Ліза вже не та: надто відбилися в ній за останні роки спини і дупи відвідувачів Лувру.

Смішно. Та я буваю в такому стані, що ледь не заплачу від якогось музичного твору. Часом зовсім простого, який до самої душі доходить своїми тембрами, інтервалами. А іноді трапляються важкі й цікаві речі, проте бездушні. Слухаєш і розумієш, як це зроблено і що ти можеш так само. А хочеться, щоб була «іскра». Якось я почув на вулиці, як співала одна дівчинка. Її голос довів мене до сліз. Певно, вона взяла таку ноту, що злилася з моїм душевним станом. Бо я був на багатьох концертах, де знаходив час пити каву, курити.

Андрей Хлывнюк в фотосессии для Viva!

– Нещодавно до рук потрапила книга «Кради як митець». Ти коли-небудь «крав»?

Я постмодерніст. Я постійно щось краду. Міксую і потім кайфую від усіх цих стилів разом. І, до речі, коли ти навчишся якісно красти і зможеш писати Мону Лізу, то тобі вдасться і «клякси» продавати задорого.

– Ти миттєво щось вирішуєш чи зволікаєш до останнього?

І так, і так. Усе залежить від того, наскільки я в цьому тямлю.

– Скоро виходить «Термінатор 2» у форматі 3D, який, напевно, збагатить лексикон кіноманів з 90-х. Чи потрапляють до твого лексикону кіноцитати?

У мене їх дуже багато. Це кіноцитати з Ільфа і Петрова, радянських кінобестселерів, фільмів 90-х з молодим Рурком, таких як «Харлей Девідсон і ковбой Мальборо», з того самого «Термінатора» і ще багато звідки. Думаю, моє покоління, плюс-мінус 10 років, говорить одними й тими самими цитатами.

– Влучними цитатами можна вийти за свого в незнайомій компанії.

Коли я вперше зустрівся з директором і режисером Білоруського вільного театру Колею Халезіним, помітив, що ми з ним розмовляємо одним цитатним сленгом. Певно, тим, хто б нас почув, довелося б пояснювати: «Та це ж цитата звідти-то й звідти-то». А з Колею ми одразу були на короткій нозі. Та коли говорити про незнайомі компанії, краще вже цитувати не кіно, а книжки. Хапати цілими шматками у великих авторів і видавати за своє. Завжди працює. Особливо на дівчат. (Сміється) Я, до речі, люблю цитувати не кіно, а програми анекдотів з 90-х чи розіграші Нікуліна. Пам’ятаєш, він якусь програму вів на телебаченні? Ніхто не пам’ятає! Але його жарти працюють до сьогодні.

– Наприклад?

Приходиш у бар і сперечаєшся з барменом, що вип’єш 30 грамів шампанського із закоркованої пляшки. Можеш закладатися на скільки завгодно – все одно виграєш. Бо якщо перевернути пляшку шампанського, на денці є виїмка, куди можна налити 30 грамів і випити.

– І скільки ти вже так виграв?

Не пам’ятаю, але разів п’ять точно зекономив. (Усміхається) Люди не сприймають те, що з ними відбувається, як режисерський досвід. Не занотовують цікаве, щоб потім писати пісні, щоб потім за ними бігали табунами дівчата і дозволяли їздити на нових тачках директори автомагазинів. У деяких людей дуже коротка пам’ять на приколи і взагалі на всі події в житті. На них можна сміливо тренувати жарти. (Сміється)

– Коли і з якого приводу ти пив шампанське так, щоб запам’яталося?

Коли дізнався, що в мене є донька. Це був привід пити смачне і дороге шампанське, дорожче за те, що я міг собі дозволити на той час.

– А взагалі, що краще – келих шампанського чи чарка горілки?

Я не п’ю сім місяців і почуваюся просто супер! Я отримав набагато більше кайфу від життя, концертів, усього іншого, навіть від якихось негараздів, ніж тоді, коли пив. Я не скажу, що пив багато. Та коли пив, то влітку краще келих холодного шампанського, а в Сибіру – чарку горілки. Там у них є білий груздь, який вони вміють солити. Колись я там його любив.

Андрей Хлывнюк в фотосессии для Viva!

– В яких незвичних містах тобі доводилося прокидатися?

Я багато разів прокидався чортзна-де. І от повір, непотрібний алкоголь, щоб прокинутися в незвичному місці. Цікаво прокидатися і бачити полярне сяйво, класно прокидатися і бачити тюленя поруч, та вже в іншій точці світу. Незвично прокидатися у тропічну зливу. І не в 5-зірковому готелі, а в будинку, збитому з дерев’яних дошок, в компанії таких самих, як ти, «серфінгістів».

– Космонавти жаліються, що їм не сниться космос. А що тобі хотілося б неодмінно побачити уві сні, та досі не щастило?

А Джигарханян якось сказав в інтерв’ю: «Я сни не дивлюся, зазвичай херню показують». (Сміється) Я вмію прогнозувати свої сни, вмію ними керувати. Навчився цьому в дитинстві. Коли мені снилися жахи, я міняв сюжети, щоб втекти від монстра, що біжить швидко-швидко, а ти повільно-повільно, і монстр ось-ось вже накинеться на тебе. Так само, як Пітер Пен, уві сні я міг літати скільки завгодно і куди завгодно. Якщо я дуже хочу, щоб мені щось наснилося, воно мені рано чи пізно насниться. Коли мені хочеться, щоб наснилася донька, вона завжди мені сниться. Навіть у короткому сні в автобусі.

– Яким з нещодавніх запитань донька поставила тебе у ступор?

Тату, чому ти мусиш їхати, якщо не хочеш?

Андрей Хлывнюк в фотосессии для Viva!

– Рената Литвинова переконана, що три головні складові жіночої душі – це кохання, ненависть та пошук. Яку з них ти найбільше цінуєш у жінках?

Пошук. Принаймні, ти хоча б можеш втекти. (Сміється) Загалом, що більше я маю досвід спілкування з цими створіннями – і з маленькими, і з дорослими, то більше впевнююсь, що, чорт забирай, я нічого про них не знаю! Я вважаю, що знаю, як треба поводитися, щоб вони не кусалися, та іноді не спрацьовує.

– Коли натрапляєш на щось незрозуміле, це тебе дратує чи захоплює?

Якщо я відпочив, це смішить, якщо втомлений – дратує.

– Яку подію свого життя ти вважаєш головною?

Перше, що спадає на думку, – вибір шляху. Але я часто не був ініціатором вибору шляху і отримував тільки те, до чого вже приходив після вибору, який за мене зробили інші. З часом я отримав можливість сам обирати. Мабуть, це головна штука, якщо так розібратися. Здається, Марк Твен зауважив: «У людини в житті дві найголовніші речі: перша – коли вона народилася, а друга – коли зрозуміла для чого». От, мабуть, я погоджуся.

– А ти зрозумів?

Я усвідомив важливі речі саме в той час, коли зрозумів «для чого». Бо мені стало абсолютно ясно, ким я хочу бути, що хочу робити в житті, що мене цікавить, без чого мені буде нудно. Це дуже важливо.

Андрей Хлывнюк в фотосессии для Viva!

– Тобі вдається не жалкувати?

Вдається. Позбувшися жалю вперше, потім все легше і щасливіше живеться не жалкуючи. Є речі, про які важко не жалкувати, та все одно це вже не так гостро, як було раніше. Завжди є змога вибачитися через якийсь час, коли тобі більш комфортно це зробити. Та ми живемо в країні, де люди не вміють прощати.

– Що можна пробачити дурню, а що інтелігенту?

Залежить від того, чи ви взагалі можете вибачати. Є люди, яким важко програвати і важко вибачати, які персонально сприймають ті речі, які не варто сприймати персонально. Думаю, інтелігентові можна пробачити те саме, що й дурню, в принципі. Враховуючи, що я точно дурень. А от чи інтелігент – не впевнений.

– А яка градація?

Інтелігент, принаймні, має вищу освіту.

– У тебе ж дві освіти?

Дві незавершені. Тому я ніякий не інтелігент. (Усміхається)



– Ти вмієш вибачати?

З часом мені це вдається. Я дуже гостро сприймаю ситуації, не прогнозовані мною, якісь сварки з незнайомими людьми. Хоча таке рідко буває. Але потім я забуваю все і відпускаю. Я егоцентрист. Мені легко забути про всіх інших. Я сконцентрований на тому, що цікаво мені, чому б я хотів навчитися або зробити, чого б мені хотілося досягти. Зазвичай, мова йде про записи, студійну роботу або емоційні піки на концертах.

– Олександр Блок одного разу зауважив про Ахматову: «Вона пише вірші так, нібито на неї дивиться чоловік, а треба писати так, нібито на тебе дивиться Бог». Хто дивиться на тебе, коли ти пишеш?

Це порівняння дуже невдале. Все одно, що порівнювати траву з деревом. На мене не дивиться ніхто. Я сиджу один в літаку або в автобусі, і я цілком сам із собою. Зазвичай, у мене в цей момент і телефон розряджений. А мені потрібно ще декілька годин чогось чекати, кудись їхати, летіти. Я не знаю, звідки це береться. Але якщо говорити про це, то, мабуть, накопичується якась критична маса емоцій та вражень, які потім концентруються в сухий залишок чіткої і зрозумілої думки, яку можна компанувати в щось.

– Наскільки адекватно ти себе сприймаєш?

Не думаю, що я адекватно себе сприймаю.

– Чому?

Тому що ніхто не може себе максимально адекватно сприймати. Ми помиляємося всі. Частіше за все – в сприйнятті себе або в уяві, як нас сприймають інші.

Андрей Хлывнюк в фотосессии для Viva!

– В оформленні твого міні-альбому використані роботи Олексія Кондакова з серії «Повсякденне життя богів». Розкажи улюблену легенду про богів з повсякденного життя.

Існує легенда, що американський джазовий музикант Майлз Девіс запрошував через третіх осіб на студію джазових музикантів, тих, хто вже були відомими і вважали себе зіркою. Казав їм: «Ми готові, давайте працювати. Записуємо прямо зараз». Ще мені подобається легенда: нібито саксофоніст Чарлі Паркер сказав якось Майлзу: «Ти не задирай носа, бо он там, на західному узбережжі, є один білий котик, який тебе обскаче дуже швидко». Він нібито мав на увазі Чет Бейкер.

– Збірка легенд про богів Давньої Греції була книгою для дорослих, яка не давала мені спокою в дитинстві. Здебільшого через ілюстрації. Які книги для дорослих тебе цікавили в дитинстві?

Пам’ятаю, мене бентежила доросла книжка «Аеропорт» Артура Хейлі. Потім я почав читати усяку муть і пішло-поїхало. Я любив книжки про індіанців, та не Фенімора Купера. А взагалі, я книжок не любив, мені подобалися альбоми. Мені хотілося малювати. Як це не смішно для когось прозвучить, я з Черкас, а там буває, що мами мучать своїх дітей «Кобзарем» перед сном. Я один із цих. (Сміється)

– Який перший твір мистецтва ти пам’ятаєш?

Друга моя бабуся не з Канівщини, а з Уманщини. А там є така традиція: розвішувати в хатах репродукції. Зазвичай, Орловського або Пимоненка.

– На що тобі сьогодні не шкода витрачати час?

На зустрічі з рідними по суботах, пікнік в один і той самий час в ту саму пору року. Я почав готувати, і мене це також тішить. Раніше дратувало, бо здавалося, що сам процес забирає мій час. Саме тому мене почали дратувати мої матеріальні «хочу ось це». Вони забирають час. Коли я хочу якихось нових іграшок, я не зростаю, не пишу, в моїй голові не грає музика або грає така, яку я вже чув. Коли я позбуваюсь цього, не отримуючи, а просто відмовляючись, вірші знову з’являються в голові. Хоча я не скажу, що мені чогось не вистачає. У мене є все, що потрібно людині. Та ніколи немає кінця перегонам. Людина завжди хоче те, чого немає в неї, але є в когось. Це те, що Боб Марлі назвав «щурячими перегонами» в чудовому Rat Race.

– Чи є межа між свободою та гідністю?

Немає. Це одне й те саме.

Андрей Хлывнюк в фотосессии для Viva!

– У фіналі стрічки «Богиня: як я полюбила» перед камерою майорять обличчя незнайомців – чоловіків і жінок, що повторюють: «Сенс є – кохання». У чому сенс, Андрію?

У принципі, я згоден. Іншого такого матеріального замінника сенсу існування я не бачу. Без кохання це все перетворюється на декаданс. Це не життя, а підробка.

ЧИТАЙТЕ: Оля Диброва об уходе из группы Dvoe, личной жизни и подводных камнях украинского шоу-бизнеса: интервью Viva.ua

Андрей Хлывнюк в фотосессии для Viva!

Iрина Татаренко

Фото: Соня Плакидюк

новости партнеров
Loading...

Загрузка...